Протягом двох років, ми тримали напругу, зацікавленість та якість.ART PERFORMANCE I - Час і терміни для митців.

Запуск журналу планувався у серпні 2023 року. ПЕРШИЙ запуск журналу повинен був вийти на початку 2021 року. Тестовий варіант побачила аудиторія і він пройшов успішно. На той момент ми шукали формат, як умістити ВСЕ на одній платформі. Щоб людям не треба було заходити в різні місця для отримання різної інформації. Тоді ми протестували це у форматі соцмережі Instagram. Але нам, як авторам - бракувало простору, тож ми продовжили пошук. Настав 2022 рік. Проєкт було призупинено та відкладено у далеку шухляду, але ми не переставали бачити й особисто відчувати, що людям потрібен контент, культура та якість. Тож ми знову взялися втілювати бажане у 2023. Перший випуск дійсно датується серпнем, але ми працюємо над якісним результатом, тому переосмислюємо постійно нашу роботу. У серпні ми мали надто сиру версію журналу та шукали більше ексклюзивності, і все-таки знайшли її. Представляємо Вам офіційний перший випуск журналу VOTREFAN MAGAZINE.Митці, автори творчого контенту, будь-хто - це в першу чергу звичайна людина, ми постійно живемо, працюємо, відпочиваємо та маємо свої особисті бачення та відчуття. Ми не роботи, тому наше вдосконалення займає "трохи" більше часу.

Ми задали більше ста представникам кіно, мистецтва, культури та іншим - одне питання і змогли знайти середину.

Випуск присвячено арт-простору. Митцям, ілюстраторам, письменникам, журналістам, поетам, режисерам, акторам і всім, хто займається творчістю. Це дуже величезна низка професій, які вже наче не сприймають творчими, але перелічити їх усі в одному реченні неможливо.
Ми запускаємось на платформі арт-простору VOTREFAN, який стане доступним до використання вже у 2024. Його ідея: об'єднати у собі можливість знайти що подивитись, послухати, почитати, поїсти, куди сходити, що відвідати і багато всього іншого - не виходячи з одного сайту. Так само надати можливість творцям представляти свої творчі новинки.

ART PERFORMANCE PART II - Чи важлива культура та мистецтво під час війни?

Можливо хтось перейшов на українську тільки після 24-го, але люди, які спілкувались нею раніше чи з самого дитинства, не мали змоги знайти для себе контент. Що послухати, подивитись, учнівській матеріал, будь-який контент було спаплюжено російською. Тільки так на той час велись справи, тільки так набирались перегляди. І зараз, нам треба надолужити усе та показати, що таке українська культура та дати змогу митцям творити і надавати можливість усім іншим приєднуватись та вчитись, розвиватись та просто жити й дихати - вільно.
Без обмежень та спаду трафіку. В кожній зі статей своя окрема історія та думка, якою вони хочуть поділитись зі світом. Наразі питання про те, чи на часі зараз культура, створення кінематографа та виділення на це не тільки бюджетних, але й особистих коштів. Чи доречно витрачати зараз гроші на щось окрім війни? Ми досліджували це питання та ось те, що хочемо виділити:

***

Треба не забувати, що війна триває не тільки на фронті. Так само важлива інформаційна війна і економічна стабільність. Першу частину забезпечують люди, другу так само і здебільшого це цивільні. Для підтримки емоційного стану цих та всіх інших людей необхідно мати достатню кількість контенту, який саме і є - культурою. Комусь допомагають "меми", хтось заряджається прослуховуючи нову українську музику, а також є ті, кому важливо дивитись не тільки новинки зарубіжного кіно але й мати те, що створено саме в нашій країні.
Тож питання культури дійсно на часі, вона потрібна та від неї залежить економічний стан, від якого залежать успіхи на війні. Так само важливо мати продукт, який будуть слухати і дивитися не тільки в нас, але й закордоном, тим самим нагадувати про нашу країну на світовій арені.

***

Купляючи квиток у кіно, музей та навіть на трамвай - Ви є частиною економічного стану в Україні. Також замовляючи каву у кафе Ви платите податки та заклад, який отримує гроші теж придбає собі ще щось та так само заплатить податки. Тож не карайте себе за ті чи інші витрати.
Власні гроші - пріоритет у створенні контенту. Але бюджет складається з багатьох нюансів та віток, та одна з них є виділенням коштів на розвиток кінематографа, питання мови, музики, тощо. Ми повинні підтримувати авторів, якщо маємо на це можливість, доля людей не на фронті - так само важлива. Життя триває, як і війна, тож будуємо наше спільне майбутнє до перемоги так само міцно, як і після.
Стосовно купівлі авто чи придбання речей "люксового" сегменту трошки окрема історія, загально - чи доречно це? Напевно так, бо в потребах людини під час війни можливі й зміни, якось інакше розставилися пріоритети, але життя не стоїть на паузі та можливо для цієї людини це необхідна покупка. Фактично підтримки потребує кожна сфера, в кожній з них працюють люди і їм необхідна ця робота.

***

Звісно мова не йде про придбання цих речей за рахунок бюджету, ось це вже більш важливі питання, ми багато бачимо резонансу серед придбання відомих особистостей, але наче вже звикли до таких покупок серед держслужбовців. Ми постійно роздивляємось гнівні статті і пости про це, але конкретних змін в історії життя цих людей - на жаль не відслідковуємо, бо зазвичай їх і немає. Наприклад, як Ольга Дроздова, яка відповідає за закупівлю барабанів, овочерізок та сковорідок, ультра дорогих стільців в укриття навчальних закладів Дніпровського району має багато гарних фото з дорогих курортів. Так само тішиться всім брендовим одягом, вартість одиниці якого перевищує 100 000 гривень - досі займає свою посаду.
Звісно питання корупції дуже старе та закореніле. Ми не можемо так швидко позбутися цього та не треба вважати, що це є проблемою суто нашої держави. За останні півтори роки війни, напевно рекордна кількість звільнень та змін, бо ми як раз таки намагаємося все помічати та надавати цьому розголос.

***

Але звісно історій занадто багато, щоб одним разом їх усі вирішити, бо поки окрім цих є ще мільйони проблем з війною та іншими цивільними питаннями. Але не забувати приймати активну участь у цьому - надважливо.
Втома є частиною нашого нинішнього життя, але поки на фронті люди знаходять в собі сили та розуміння за що йде битва - ми усі зобов'язані підтримувати їх та себе. Правило щоденного донату, кожна гривня важлива і по мірі можливості емоційного стану - петиції, шлях до свободи та змін.
Тож необхідно розуміти та нагадати, що люди, які створювали українську творчість та культуру – катувалися, вмирали й не залишилися без репресій. І тому навіть зараз у 2023 році ми не маємо такого великого матеріалу, щоб не тільки створити конкуренцію, але й тим паче «домінувати».
Саме для цього нам потрібно підтримувати всіх своїх улюблених авторів та давати їм можливість творити. Ще менше десяти років тому ми не мали змоги знайти контент українською мовою через малий попит, бо на жаль ми здебільшого жили у зросійщеному просторі.

ART PERFORMANCE III - Маніфест мови

Що знищували протягом 400 років, вбивали носіїв цього та карали усіх причетних до розповсюдження?
Відповідь можливо для декого неочевидна, але вона єдина вірна — українська мова.
Понад 4 століття ми знаємо, що було з людьми, які відновлювали українську культуру та мову, але навіть при загрозі смерті, вона все ще продовжує постійно відновлюватись з попелу.
Чому ж ми обрали її для життя?
Мені подобається, що це настільки суперечлива тема, що хтось каже "тому що люди перевзуваються" (наче в апріорі погано?), "йдуть на поводу новин та «гайпу»", а хтось каже, що він йде як раз проти системи, проти перешкод, через непорозуміння з боку инших та відчуває, що він/вона/вони «один в полі воїн».
Хтось каже, що мова, армія та віра, це те на чому тримається будь-яка держава, а є й ті, що називають це «от десь прочитали та в то й повірили».

***

Чи дійсно так легко керувати масами, якщо ми й досі бачимо питання «а чому ти перейшов на українську» та «чому не державною» одночасно?
Все ж таки, мені подобається, що я є носієм мови, яка є Феніксом, яка незчислену кількість разів катувалась, була відправлена на смерть, але все одно відновлювалась.
Особисто для мене мова є основою життя, побуту, натхнення. Якщо я буду використовувати російську, чи не буде в мене російського контенту, думок та творів? Чи варто воно того, що «мені комфортно, бо я все життя розмовляв російською» того, що й досі буду продовжувати їй життя та давати можливість зростати?
Мені подобається, що дійсно, «чому ж Ви не державною» від людей з ворожого боку це фарс, бо фактично це НАША російська мова, на жаль. Буденність, всі роки життя, всі спогади. Але чи це не доказує те, що ми чіпляємось за минуле та не можемо його відпустити? Чи зможемо тоді ми взагалі щось відпускати та жити? Чи є в нас майбутнє, чи свідомо відомо нам, що таке майбутнє, якщо ми так міцно вчепились в минуле?

***

Чи виживе та дитина та чи буде вдячна, батьки якої обрали для неї комфортну їм мову, але тим самим зробили для неї важкі перепони і проблеми її МАЙБУТНЬОГО життя. Бо напевно вони все ж таки не знають, що таке те майбутнє, бо ми все ще повертаємось до старих тез.
Тож, чи мит про те, що мова національних меншин - російська, що зазначає, людина яка її використовує є частиною її культурної спадщини, так як тільки тоді діють умови цього закону.
Вирішувати це звісно самим людям. Необхідність в тому, щоби люди самі обирали для себе цей шлях і розуміли, чому саме. В нас кожного є своя історія мови, болюча чи звичайна, але об'єднує кожну - втрачений час, який дійсно можна надолужити. Бо принцип і коло та як будуть ставитися до Вас і Ваших позицій - вирішуєте тільки Ви.
Але якщо що, я завжди радий привітати новачків у нашому колі україномовних свідомих людей. Нас набагато більше, ніж Ви боялися. Вітаємо у складі мовного фронту.
З повагою та любов'ю, команда M.M. Creative Association, Благодійний Фонд «Мова Феніксу» та Ваш відданий шанувальник, Михайлов Максим.

ART PERFORMANCE PART IV - Світські заходи у військовий стан на прикладі OIFF 2023

Перше, що кидається в очі - локація. Для безпеки зарубіжних та українських гостей, фестиваль проходив на цей раз у Чернівцях. Головним місцем став Культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука. Червона доріжка замінена на чорну, окремої зйомки для неї немає, репортери мають доступ до всієї локації і повинні шукати матеріал самі, якщо хочуть ексклюзивні інтерв'ю. Хочеться відзначити, що усі щиро та радісно надавали подібну можливість журналістам. Окрім деяких випадків, які ми розглянемо окремо.
У минулому році фестиваль проходив з тією ж самою ціллю у Польщі. Цього року ж віднайшли можливість це зробити в Україні, події проходили у Чернівцях, але показ стрічок одночасно проходив і в Одесі. Це надихнуло нас на думку, що кожного року він міг би показувати нові місця та міста України, але знаючи певні іржаві інструменти та традиції, сміливо відкинули цю думку при появі, не кажучи вже, що у назві основна відповідь та мета необхідної локації. Але хочеться відзначити, що за 7 днів фестивалю ти дійсно встигаєш ознайомитись більше з містом, культурою та дослідити багато цікавого. Тож ми одразу вирішили використати подібну нагоду і відправили нашу команду ретельно розібрати, що нам приготував OIFF 2023.

***

В нас є розуміння того, що заходи - це завжди про рівень, транслювання та певна доля перформансу. Якщо на червоній доріжці бачать когось яскравого чи відомого, то зазвичай це одразу потрапляє у новини. Але ці новини так само бачать й закордоном і складають певну думку про той самий "рівень".
На всіх зарубіжних подіях спостерігається, як кожен учасник плідно працює над тим, як буде виглядати його образ на камерах. Тим самим вони заявлять про себе, так потрапляють у потік в інтернеті. Це виграє заходу велику кількість можливостей для проведення наступних. Інвестиції, підтримка медіа та просування в ЗМІ, все це щільно пов'язано з такими елементами.
Тому ми ніколи не чекаємо того самого зіркового часу, коли наша індустрія почне показувати подібний рівень і певним чином загравати з аудиторією, а одразу показуємо цей рівень самі. Кожна деталь, кожна поява - це заява і нам є що сказати та над чим працювати.

***

"Червона доріжка" цього року приємно здивувала, замість вже відомого та наче звиклого кічу серед вбрання, ми побачили абсолютно іншу картину. Дуже багато етніки, герданів, вишиванок і цілком свідомо підібраних сплетінь українських брендів та принтів. Першою думкою було: "Українці мають стиль". Мені відомо, як багато запрошених дізнались про подію в останній момент, та не мали змоги взагалі потрапити через складнощі, ми й самі зіткнулись з ними. Квитки на транспорт були розкуплені ще за тиждень, ми розробляли логістику не один день, щоб комфортно дібратись та заселитись, прийшлося відвідати декілька містечок по дорозі. Про тему ріелторства та готелів в цьому місці хочеться розповісти колись окремою статтею, бо усі місцеві зійшлися з думкою, що проблеми є і значні, так як місто не так давно почало ставати більш туристичним.
Так от, попри все це - більшість гостей здивувала чудовими стилістичними рішеннями чи хоча б не провальними. Звісно найбільший ажіотаж був біля бару, особливо спонсорів заходу "Ararat". Але атмосферу вечірки першого дня гарно та швидко перевели до зали, де проходила церемонія відкриття та показ першої стрічки. Змусили усіх покласти келихи та згадати основну мету події. Промова тішила серце, ніхто не забув, заради чого мистецтво зараз, завдяки кому ми тут знаходимось та дуже болісний перелік акторів, режисерів, та інших людей з цієї сфери, які зараз на війні чи загинули. В цьому відчувалась щирість та повага.

***

Загально увесь тиждень фестивалю був насичено наповнений, від показів, конференцій до лекцій. Можна відмітити велику кількість гостей, які подолали цей великий шлях, тож зацікавленість та потреба у мистецтві і попит на українське - безумовно є. Багато хто з преси мав ціль - подивитись УСІ стрічки. Не тільки для отримання матеріалу, а саме маючи зацікавленість українським кінематографом. Та й всі відвідувачі пильно роздивлялись картини й реагували на смішні чи сумні моменти. Можна сказати, що захоплення кіно в той тиждень захопило усіх без винятків, навіть тих, хто був далекий від цього.
Тож, які вони - події під час війни. Такі самі. Якщо знайти підтримку та прикласти звісно ж набагато більше зусиль, ніж необхідно було раніше і можна отримати чудовий результат.Безумовно, важкість організації колосальна, від питань безпеки до звичайної логістики як для організаторів, так і для гостей. Назвати її неможливою - дуже чітко та сильно збрехати, бо ми усі бачимо дуже яскраві приклади заходів весь рік. Одеський кінофестиваль не став винятком й показав дуже чудовий результат. Багато брендів та компаній об'єднуються для спонсорства творчих проектів, це дуже тішить та змушує позитивно мріяти про майбутній культурний розвиток.

Стосовно рівня та чи доречний певний пафос івенту питання окреме, але ми сьогодні вже частково згадували відповідь. Тут ми бачимо паралель:

***

Показові приклади: Демонтаж радянського герба з монументу «Батьківщина-мати». На нього збирали не державні кошти, а запропонували це зробити власникам бізнесу. Спонсорами стали державні та приватні компанії: Нафтогаз України, Монобанк, Ощадбанк, ПУМБ, фонд BGV, Нова Пошта, ПриватБанк, Український Аграрний Холдинг, Перша Приватна Броварня, КАН Девелопмент, ОТП Банк, WOG, Незалежна асоціація банків України, Метінвест. Унікальний та історичний момент.
Здавалося б, чи не можна вважати, що це той самий тендер, який не на часі. Хоч і тендеру в цьому випадку не було, а виключно спонсорування. Більшість вважає, що ні, так само як 85% опитуваних з 770 тисяч людей у застосунку "Дія". Оскільки це питання історії та буквально те, що кожен день бачать у Києві, в новинах та зарубіжних медіа. Тут більше стає питання, чому тільки зараз.
Але найголовніше, що тлумачення та єдність народу співпадають і не зупиняються. Ми продовжуємо не тільки разом йти до перемоги. але й більше розуміти питання культури і історії. В такі моменти відчувається лише гордість та віра у майбутнє.

Ми подивились 39 нових українських фільмівART PERFORMANCE PART V - Яке кіно нас чекає у ці часи?

На OIFF 2023 відбулися 39 прем'єр і кожну з них можна рекомендувати для особистого бачення та думки, але ми хочемо приділити декільком стрічкам окремий погляд від нашої команди.
Зокрема розглянемо: на що йдуть державні кошти, яке кіно ми б порадили, окремі інтерв'ю з режисерами, які змушують інакше подивитись на їх картини та чи став кінематограф краще або ж зник під час війни.
Першим розглянемо стрічку "Крихка пам'ять" Ігоря Іванько.
Це не був його перший дебют, але відчувалось інакше. Сама ідея - неймовірна, робота з кадрами прекрасна, багато вдалих переходів і ідеальної стилістики картинки. Але загально фільм відчувається сирим, наче його можна було відзняти в рази краще і зробити дійсно величним. Перше, що кидається в очі - несумісність реакцій головного героя та поетапної розповіді, друге це надто живе спілкування, яке не додає елементу "домашності", а передає аматорські відчуття. Тут важкий баланс, чи повністю гарно прописати живий формат і зробити його максимально щирим або ж краще пропрацювати сценарну роботу і перейти в більш масштабні ролі.

***

Третє це відсутність сцен, які буквально кричать про необхідність, наприклад: катастрофічно не вистачає бабусі Ігоря, вона в кожному кадрі виказує відчуття, що вона бажає говорити і що їй є про що сказати. Наче її не було усі ці роки життя з ним, її наче намагаються списати, виглядає це дуже неповажно і важко. Тут одразу згадується стрічка "Сивочолі гравці" , через те, що майже кожен герой, спортсмен, про якого здавалося б і буде йти мова увесь час, розповідає про своїх партнерів, приділяє їм час і ті самі партнери мають що сказати, бо в успіху головних героїв також і їхня заслуга.
У картині є гарні ходи, ідеї, кадри які змушують задуматись та зупинитись на моменті. Сама тема насичена сенсом та не позбавлена глибокої історії.
Загально: фільм дійсно вартий уваги, навіть з усіма нюансами він має чудову історію, певний посил і креативні погляди. Сильно хочеться його перезняти, але ми маємо вже кінцевий результат, в якому використаний бюджет більше 2-х мільйонів гривень, зокрема з інвестуванням від Держкіно. І тут насправді радісна новина, бо те, що такі малі стрічки "невідомих" режисерів можуть отримати фінансування - насправді дає великі надії.

***

Тепер продовжимо про "Сивочолі гравці", режисер Ден Лобб.
Цей фільм змушує не відриватись від екрану. Історія про ветеранів тенісу, які продовжують грати не дивлячись на вік. Увесь час підтримує посмішку, має дуже багато тем для роздумів та відчувається досконалість стрічки.
У стрічці навіть є багато тез для роздумів, зокрема ставлення та очікування перемоги від зарубіжних гравців та те, яке мав український учасник. Він з самого початку казав, що розуміє усі вади та не очікує перемоги. Хоча чи засмучений він нею - безперечно, але цього недостатньо, щоб втратити надію та любов до справи, яка тримає його.
Загалом дуже важко утримувати зацікавленість розказуючи автобіографію досить маловідомих особистостей, але тут робота виконана ідеально і увесь фільм ти прикутий до цих людей. Хочеш дізнатись результати та всі події, які надихнули та надихають надалі їх грати. Тут безперечно: ми радимо усім ознайомитись.

***

Перейдемо одразу до фільму, який збентежив нас найбільше. Та чи збентежив - це добре?"Ти мене любиш?", режисерка Тоня Ноябрьова.
Почалося все з допрем'єрного показу у Чернівцях. Подивившись його ми зацікавились усім залом. Всі питання зійшлись у команди - про фемінізм, бо настільки чітко бачити вади та проблематику питання захищеності жінок ще ніде не було так можливо. Увесь сенс здавався очевидним. На першій прес-конференції ми не отримали можливості поговорити, тож нам прийшлося подивитись усім колективом картину ще раз та запевнитись у своїх питаннях. Ми відвідали другу секцію Q&A, де нам вже першим передали мікрофон. Але настільки бути здивованими відповіддю - ми не очікували. Одразу помістимо посилання на повну статтю з усіма подробицями та відео відповідями режисерки.
В першу чергу ми отримали чіткі відповіді позиції Тоні щодо фемінізму, з її слів можна скласти такий портрет: фемінізм це радикальний рух, підтримувати публічно його не можна, бо це має негативний окрас. Статистика насильства, злочинів щодо жінок та фактичний стан законодавства у 2023-у році пройшли повз життя режисерки, вона зосередилась на своєму посттравматичному дитинстві під час розколу СРСР. Її стрічка "Герой мого часу" була дебютною в її кар'єрі і мала досить великий успіх, тому певно мала деякий карт-бланш подаючи заявку на запит фінансування. Перший трейлер було прийнято і вона вже отримала перемогу, але є нюанси. Початково проект мав ім'я "Кого ти більше любиш?", якщо хтось подумав лише про зміну назви, то поспішимо Вас проінформувати, змін було дещо більше.

***

А саме: перший анонс висвітлює російську мову, СРСР який був російською, хоча авторка на прес-конференції вже нового фільму змінила риторику та назвала той період україномовним. Зображення та ідея, яку ми бачимо у трейлері дійсно вражає та захоплює, як щось масштабне та сильне. Спойлер - всього цього немає у кінцевій версії. Тоня відмовилась від імені головної героїні, лінії розлучення батьків, історії і мови, а відчуття й зовсім замінила на протилежні. Ідея першого варіанту наче не підкріплена елементами фемінізму та має окремі думки і дійсно має потенціал, але те, що було відзнято - позбавлено сенсу, як не витримала сама режисерка на Q&A, назвав це "аморальним кіно". І саме на цій ноті, цього карт-бланшу та довіри до наданої чернетки вона отримує 23,5 мільйони гривень на зйомку у 11-у конкурсі Держкіно. Знявши фільм, де 90% опитуваних у залі має думку, що ця стрічка про фемінізм - залишається із реальністю, суворою, як на наш погляд: Тоня, представляючи Україну з бюджетом із державних коштів на міжнародних фестивалях не здобуває нагород, зате не отримує "скасування" в нашій країні, бо ніхто не ризикує задавати їй складні питання.
Усі статті наче намагаються відбілити ситуацію, кажуть про "зустріли з оваціями", хоча в номінаціях фільм не виграв і відзнак від глядачів не отримав.
А картини, які виграли на світовій арені кіно - не отримали підтримки від держави, подаючись декілька разів. Тож стає питання: Держкіно дорівнює корумпованим радіо і медіа-каналам та мають задачу лише "споживач з'їсть усе, якщо ми це просунемо?". Тут нажаль відповідь у питанні.

***

Нам зрозуміла позиція авторки, бо це отрутний вплив простору, в якому ми знаходились непомірно довго. Але чи у 21-у столітті, маючи такий великий доступ до інформації та всебічного розвитку, маючи резонансні повчальні ситуації, що є речі, які не можна ігнорувати - доречно казати в інтерв'ю такі тези?
Це змушує відкинутись назад, до відсутності прав та свободи, відчути біль кожної третьої жінки, яку протягом життя піддають насиллю. Станом на зараз - ми маємо великі проблеми та відсутність розуміння прав людини, жінок в тому числі. І станом на прожите життя Тоні, ми впевнені, що "Я не мала подібного досвіду ущемлення" це чи спроба не відносити себе до того, що ти не розумієш чи намагання втекти від особистої реальності. Внутрішній страх того, що озвучивши проблеми в голос - вони стануть реальними. Страх того, що колеги знижують очікування та повагу до тебе, що чоловіче коло почне сприймати тебе інакше.
Саме тому ми маємо фільм за понад 30 мільйонів, який безперечно будуть транслювати та пропагувати, який залишиться "аморальним кіно", з відкритими питаннями, тому що їх немає, бо ті, що були єдині - залишились непропрацьовані.

***

Від сумного до більш позитивного - "ШТТЛ", Аді Волтер. Цей фільм отримав 14,7 мільйонів і то не з першого разу, саме тому звернувся за інвестуванням до Франції, де були раді стати частиною великого кіно.
Тут можна розбирати кожну деталь, кожна мить цього кіно має сенс. Перше, що трапляється в очі гра з постановкою, бо знято усе "одним кадром". Безсумнівно такого ефекту дотриматись неймовірно важко і тут їм це вдалося на усі сто відсотків.
Ми маємо художню розповідь про романтичну пригоду головного герою, яка плавно встигає підняти питання мови, віри, культури і війни. Не тільки занурює нас у ті часи, але й змушує задуматись про той період і дізнатись набагато більше, про історію, проблематику й віддзеркалення до нинішніх днів.
Ми мали змогу взяти ексклюзивне інтерв'ю в Моше Лобель, актора, який не тільки прийняв велику участь у зйомці, але й виконав головну роль і в продюсерки картини Рити Гребенчікової. В ньому ми більше зрозуміємо характер та важливість цієї стрічки у світовому прокаті для кожної людини та чому українцям необхідно її подивитись. Відкривши для себе несподівані факти із життя актора, які ще більше дивують при виборі на виконання саме цієї ролі.

***

Усі в залі були в захваті, кожне питання містило в собі подяку до творців. Овації, сльози і усмішки.
Ця стрічка отримала одну з найвищих нагород – приз глядацьких симпатій – на Римському міжнародному кінофестивалі. Здобула нагороди також на Berlin Jewish Film Festival й Atlanta Jewish Film Festival – у категоріях «Найкращий художній фільм» та «Найкращий режисер-дебютант». Той самий фільм, який не зміг повноцінно здобути коштів від Держкіно.
Перший прокат в Україні відбувся 26-го жовтня і був протягом 5-ти днів, що без сумніву дуже мало. Безперечно, фільм від "Marvel" може бути в прокаті майже місяць, коли далеко не кожен день збирається зала. Фільм про тур співачки Beyonce, наприклад, взагалі проводився у великій залі, хоча перші дні прокату були буквально пустими при тому, що очікуваний прокат більше тижню. Тут ми розуміємо ще одну проблему, яка існує в культурному розвитку. Прогнози на новий закон про англомовні покази фільмів взагалі викликають ще більше страху за майбутнє українського кіно. Але те, що можна підкреслити одразу - українське кіно виросло та потребує підтримки зі сторони кінотеатрів, включно з допомогою у просуванні.

***

Наступний "Ми не згаснемо", Аліси Коваленко.
Окремо хочеться виділити саме авторку, її відважність, щирість і чітке розуміння речей та того, що вона каже й несе в маси, це приклад який викликає тільки повагу й любов до всього, що вона робить. Її неодноразово відзначали, як в номінаціях, так і в нагородах та навіть членством Європейської кіноакадемії. Цього наче все ще недостатньо, коли ти дивишся її фільм.
Буквально із окопів на зйомки Аліса перебралася завдяки довгим умовам колег, бо "Краще тебе це ніхто не зніме" безперечно вірна теза. Режисерка картини долучилася до добровольчого підрозділу ЗСУ, беручи безпосередню участь у бойових діях на фронті в Київській та Харківській областях. Вона провела чотири місяці в окопах, перш ніж завершити роботу над «Ми не згаснемо».
Фільм змушує подивитись на життя сходу України зовсім з іншого боку та перевертає й навіть змінює дуже велику низку стереотипів. І ці стереотипи руйнуються з завмиранням серця.

***

Історія дітей в нинішньому часі, без зшивання і дублів, без прописаного тексту та підготовки - відчувається та зчитується настільки щиро, що КОЖНА людина в залі не залишається без мокрих очей. Овації були настільки гучними, що здавалися нескінченними. Вся зала виявила повагу та стояла.
Хоч і тема безпосередньо пов'язана з війною ми встигаємо обдумати не тільки це. Підкорення гори стає метафорою, майбутнє покоління стає питанням, старе виховання викликає сум. Кожен герой про щось заявляє та розкривається по ходу фільму все більше, настільки філігранної роботи з "акторами" - уявити важко.
Кожна цитата самої Аліси чіпляє, не через галасливі вирази чи болючі теми, а саме своєю щирістю та важкістю голосу в момент згадування кожного учасника процесу.
У прокат картина вийде подолавши шлях у понад 30 кінофестивалів та 11 нагород, закінчивши аудіт та здачу Держкіно. Очікується в наступному році.

***

"День Незалежності", Володимир Тихий.
Фільм розповідає про один єдиний день - 24 серпня 2022 року. Цю подію ми бачимо очима Одеського «пляжного» патрулю поліції, операторки протитанкового ракетного комплексу, водовоза, мінометника, штурмовика ЗСУ, 14-річної прибиральниці пабу, художниці та народного депутата. І за добу ми встигаємо відчути покоління.
Кожен з "акторів" має абсолютно різні види проведення Дня Незалежності. Ми встигаємо постійно всміхатись протягом усієї стрічки, навіть коли показують окопи та військових там під час обстрілів. Тим часом відчути, як пробираються сльози теж встигаємо.
Всіх зацікавила художниця, яка була просто родичкою одного з знімального процесу, про яку ніхто ніколи то й не знав, бо малювала вона для себе. Так само як і кожен персонаж, всі були так зацікавлені життями звичайних людей. Це чудова робота, яка викликає тільки радість, що в нас вміють знімати, навіть якщо тематика війна - подавати це в "ідеальних" пропорціях.

ART PERFORMANCE VI - Як бути незалежним творцем у 2023 році?Заходь, тільки знімай маски.

Ми взяли інтерв'ю у Валерії Грабнер, вона ж Lerolie. Графічна дизайнерка, фотографиня, художниця та режисерка. Про її шлях, відчуття щодо нинішнього покоління у творчих сферах і дізналися більше, що таке незалежне мистецтво та наскільки це важко. Формат націлений на те, щоб не оминути характерності та психології людини, щоб мати змогу дати цінні почуття для інших людей. Ми ділимо завжди інтерв'ю на два кольори чи інші розмежувачі, щоб відділити історію від тез, які варто почути кожному і обдумати.
Ключовими моментами можна виділити: бути творцем зараз важко. Ми маємо велику кількість інструментів просування для кожного, з різними можливостями, але їх використання потребує повного залучення та відкладання творчості. Балансувати в просторі з потужними тезами про війну та "шароварщину" теж займає велику частину часу та сил.

***

Якщо ти живеш в маленькому місті - проблем додається ще, рано чи пізно ти почнеш відчувати необхідність подальшого розвитку, отримати який можна тільки виїхав в інше місто.
Освіта для митців залишається питанням великого масштабу для країни, яке стоїть з позначкою терміново. Базові елементи і приглушення творчого потенціалу, це нажаль те, що ми маємо станом на зараз. Оскільки культура та мистецтво змінюється дуже швидко, а пристосовувань хоча б до найбільш ближчої версії ще навіть не розглядається.
Підтримку отримати важко, багато хто не розуміє потребу в культурі. Видалити пласт з російською досі важко. Велика кількість людей пристосувалась до "гопака" і не вважає за потрібне щось змінювати, бо "не на часі".
Але висновки не тільки сумні, як може здатись. Завдяки таким митцям на прикладі Валерії - є майбутнє та відродження і становлення української культури. Молодим, розуміючим усі обставини та закоренілі проблеми, ставлення, але не покладаючи рук, бо те, що їх цікавить - це робити свою справу і робити її якомога якісніше, не зупиняючись в розвитку. І вміти одночасно займатись сотнею справ і бути талановитим.

ART PERFORMANCE VII - сьоме коло, третій пояс та "кожен має роги".

Обкладинка створена та пропрацьована великою командою, це наша візитівка в кожному випуску - вона несе інформації та сенсу не менше, ніж увесь журнал.
Модель, яку ми бачимо на обкладинці це Валерія Грабнер. Вона талановита мисткиня, але періодично отримує відмови від закладів, людей. Її творчість назвали "сатанинська". І хоч подібної лінії дуже важко виділити в її картинах, тим не менш люди мають свої упередження та вузьке мислення.
Ми вирішили підкреслити: образ моментами нагадує монахиню, поза усім відома - молитва. Ми знаємо та по обличчю відчуваємо, що ця дія щира та добра. Але фон навколо червоний, він виділяється в очах людей, викликає певний фактор сприйняття. Так само сприймають творчість, наскільки б твоя ідея та посил не були геніальними, люди бачать тільки кольори і складають факторне враження та виносять вирок. Роги позаду - це те, що має та повинна мати кожна людина. Характерність, особливість і свій почерк, свою історію. Але є низка людей, яка бачить тільки буквально - роги, фактор.
Тож навіть коли починається сповідь, вони будуть бачити червоний колір і намагатись дистанціюватись від неї, винести вирок та оголосити заборону. Це настільки здається їм важливим.

Сьоме коло, THE END.

Ми презентували 7 арт-перформансів у випуску. У дев'яти колах пекла сьоме призначене для ґвалтівників. ділиться на 3 пояси.
Перший пояс: Ґвалтівники над ближнім і над його надбанням (тирани і розбійники). Ми бачимо тут узурпаторів, які знищували нашу культуру. Ті, хто прийшов на наші землі і тепер нам необхідно вирощувати її майже з попелу.
Другий пояс: Ґвалтівники над собою (самогубці) і над своїм надбанням (гравці і марнотрати, тобто безглузді винищувачі свого майна). Тут ми виділяємо тих корупціонерів, більшість з яких досі знаходяться на своїх посадах. Та знищують можливості особистої держави.
Третій пояс: Ґвалтівники над божеством (богохульники), проти єства (содоміти) і мистецтва (здирство). А це яскраві представники музеїв, закладів, компаній, які бачать лише свої інтереси і забули про важливість творчості. Забули, що таке мистецтво та перестали за нього боротись, а почали боротись з ним.
Ми не бачимо їх у пеклі, але відчуваємо, як згораємо самі завдяки ним. Наш перформанс про те, щоб люди почали розуміти важливість мистецтва для України та почали допомагати, а не руйнувати. І для тих, хто втомився творити - Ви майбутнє.

Окрема подяка

Усій команді M. M. Creative Assotiation, VOTREFAN, VOTREFAN MAGAZINE, БО "Мова Феніксу". А також:Обкладинка:Фото - Марина КсьондзМодель - Валерія ГрабнерІдея - Михайлов МаксимЛокація - Готельний комплекс Le Каприз , м. ХмельницькийКорекція дизайну сайту:Д. С.Андрій ОнищенкоРедагування:Дмитро AeternorumДопомога з технікою:Вікторія КобзарЛогістика:dimitry_happyМикитаФотограф інтерв'ю:mur4blaПерекладачі:Анастасія ГарбузД. С.Ілля A/W/