Питання з зали: "Чи можна сказати, що ця стрічка про фемінізм?"

Перша прес-конференція знехтувала чи мало питань, ми відслідковували, як декілька представників ЗМІ були проігноровані.
Тож ми почули лише одне питання, що було в багатьох глядачів із зали, лише при кінці. Виглядало це як збій в системі компліментів. Питання було: "Чи можна сказати, що ця стрічка про фемінізм?". На що режисерка видала одразу декілька "перлин", а саме: "Не приплітайте мій фільм до феміністичного руху", "Я жодним чином не відношу себе до феміністичного руху" та "Я жодним чином не хотіла вплітати у стрічку фемінізм".

Почались перешіптування, та швидкі написання нових питань, але змоги такої ніхто не отримав.

Після того, мікрофон перейшов до ведучого, та він зазначив, що озвучить своє останнє питання. Хоча в залі було чи мало піднятих рук. Звісно ж воно було стосовно знімального процесу у гарних традиціях усіх вже озвучених компліментарних.

Команда VOTREFAN MAGAZINE подивилась цю стрічку двічі, щоб запевнитись у "відкритих питаннях" які виникають після перегляду.

Ми мали подивитись наступні прем'єрні картини, але не могли викинути відповідь режисерки. Запитали в знайомих та журналістів, чи не здалося їм те саме, та яка в них була думка щодо фільму, про що він, який в ньому посил та що означають ті чи інші речі. Запитали також у глядачів і у 90% зійшлась думка, а саме: "Фемінізм, загравання з романтизацією СРСР та чи доречна стрічка, якщо режисерка не помилилася у своїй першій відповіді". Тож ми посунули усі поточні справи та відправились подивитись фільм вдруге, зокрема щоб нарешті отримати відповіді на питання, які були проігноровані, але й перевірити чи після другого перегляду, буде та сама думка, що й після першого. Ми підготували одне компліментарне питання для головної героїні стрічки, а саме акторки Карини Химчук, щоб в першу чергу дійсно дізнатись про ці особливі нюанси зйомки (та мали ще низку питань, але на жаль прийшлося їх відкласти, бо вони суто стосовно акторської майстерності Каріни), а також мати змогу задати питання про думку на рахунок фемінізму в неї та цікава б була реакція режисерки. Тож наступним ми запитали: "Чи не вважаєте Ви момент другої зустрічі героїні з Мішею, та знайомим батьків у барі, важливим питанням стосовно переслідування чоловіками жінок?". (СПОЙЛЕР: Міша був у складі швидкої допомоги, яка приїхала додому Кіри та врятувала її від передозування ліками. Вони не мали розмов чи її здорового стану для проведення знайомства, та це буквально лікар-пацієнт, які вперше бачать один одного. Їх друга зустріч була, коли він приїхав та чекав її під входом будівлі, де вона проживала (яку він не міг використовувати в особистих цілях, як лікар), без домовленостей чи контактування. Кіра не мала до цього стосунків та зацікавленості в них, відчувалось це поки вона не побачила, що власний батько зраджує її матері. Після того ми бачимо психологічну травму героїні і як вона під час неї робить поспішні рішення. А зустріч знайомого батьків, який вочевидь ще більш старший за неї відбулася у барі, де він напряму залицявся до неї та розпускав руки).Нічого з цих речей - режисерка не вважає недоречним, як виявилося, що й було показано у фільмі. Тобто Кіра наче спокійна до всього цього, як вважає авторка кіно. Тим часом ми бачимо, як в дівчини руйнується життя та вона не знає що робить і втрачає все, в тому числі можливості розвитку чи розібратись вже нарешті в своєму психічному стані. Авторка не вважає, що це проблема. Навіть наголошує, що сама прожила ідентичний період і це нормально, що інші можуть наслідувати цей досвід. Бо як ми дізнались, картина буквально є майже автобіографічною. Тож ми отримали другу відповідь від режисерки про те, що вона не вважає фемінізм на часі для неї. Більше за це, вона вочевидь не розуміє про що він та наче боїться отримати подібне клеймо. "Феміністка - це якийсь радикальний рух", подібну тезу до речі ми маємо з руху жінок на росії.

"Це просто реально мене не обходить. Чи так само, якщо б Ви запитали мене про: "Чи підтримуєте Ви права тварин". Я кажу чесно - ні. Ви запитаєте, я що не люблю тварин? Я скажу, ні, люблю. Але просто я не є учасником в боротьбі за їх права. Так само Ви за рівність? Так, я за рівність. Ви феміністка? Ні. Бо це за межами моїх інтересів, за межами мого життя."
Тобто в першу чергу, вона окреслила, що "я підтримую рівність", хоча зазначила, що не може сказати, що щось підтримує, якщо не є учасником цього руху, а саме фемінізм та права тварин. Тож сказати, що вона щось підтримує їй не важко, це означає, що все ж таки вона дійсно не вважає це чимось серйозним чи вірним. Те, що варто просто умовно підтримати, бо питання було не про "Чи є Ви учасником феміністичного руху чи феміністкою", а саме чи подібні аспекти з фільму не висвітлюють актуальні питання на цю тему, тобто як Ви ставитеся ми вже зрозуміли. Зі сторони Тоні ми також почули, що вона не бачить утиску жінок, відсутність в них якихось прав чи проблем у сфері кіно в тому числі. Наче історія пройшла десь повз її освіту та вона жила якесь окреме життя. Звісно, якщо це дійсно так і вона не мала подібного досвіду, можна тільки порадіти, але дослідження, досвід та історія кажуть про інше, що скоріш за все вона цього не хоче помічати, бо тоді її світ вже буде не таким приємним.
Ще не пройшло так багато років з моменту, як жінки загально не мали можливості бути головною режисеркою кіно, не через якісь особливості будови тіла чи недостатню кваліфікацію, тощо, а просто через позиції та ставлення у суспільстві. Не було одного дня, коли увесь світ зрозумів, що це неправильно та надав подібну змогу для жінок, та що казати, цей день і досі не настав, але навіть те, що ми маємо зараз, такі права та можливості завдяки жінкам, феміністичному та профеміністичному руху. Усе життя жінки виборювали права та терплять жахливе ставлення до свого гендеру, але є ряд людей, в тому числі і жінок, яким страшно озвучити, що вони за фемінізм, бо вважають це чимось радикальним чи бояться втратити свої позиції серед чоловіків.

Зокрема, перший та другий показ Тоня починала зі слів "Ця стрічка про любов та я хочу, щоб це були не просто слова, а глядачі її відчули". Але велика частина залу, що було досить очевидно по питанням, не змогла віднайти, де саме ми повинні були її відчути. Та кожен досить сильно намагався знайти сенс стрічки, після того, як відповіді про фемінізм зруйнували буквально основний вагомий внесок у кінематограф, що міг бути в цій картині.

"То головна героїня так і не відчула любові?", "Щоб Ви могли сказати про сенс свого фільму?, "То яка мораль Вашого фільму?"

Відповіді на ці питання були: "Мої фільми завжди мають відкриті питання", "Я ніколи не даю чіткий відповідей у своїх стрічках" та "Це аморальне кіно". Тоді давайте розберемо, що ж таке відкриті питання після перегляду. Картина повинна викликати емоції, роздуми та ті самі відкритті питання, але з ними необхідно працювати, та надавати все ж таки певні основні сенси, бо тоді кіно стає "не для того, щоб зняти кіно".

Головне питання картини в назві та яка ж відповідь?

У кінцевих сценах, питання: "чи дійсно ти мене любиш" залишається відкритим. Та головна героїня здається і досі не розуміє, що таке любов, як вона проявляється і чи відчувала вона сама це, а не тільки по відношенню до себе. Ми бачимо, як легко вона змінює людей навколо, як швидко розлучається з обстановкою та речами. Ми навіть по ходу фільму не бачимо чи дійсно вона піклувалась за кроликом, якого «придбала».
Також дуже показова сцена зі смертю дідуся Кіри. Ми бачимо, як на похоронах вона починає відчувати дискомфорт, коли оглядається та всі родичі/знайомі лише їдять та обговорюють своє життя, тож вона ще раз задається питанням, чи дійсно вони любили її дідуся? Та чи доречна така поведінка, як взагалі вести себе після смерті близької людини. Хоча знов ж таки, головна героїня стільки разів бігала з квартири до квартири, та якоїсь великою спорідненості ми не встигли побачити між нею та дідусем.

Як зазначила режисерка картини, фільм про відчуття любові та вона хотіла його передати, та чи змогла?

Якщо б цей фільм був про історію у ті часи, але був хоч якийсь наголос на те, наскільки важливі тези про фемінізм — питання були б зовсім інші. Бо у стрічці дуже вдало вдається передавати проблему переслідування жінок чоловіками, питання від народу — чи вагітна дівчина, як буде вона виживати, бо чоловік повинен заробляти та багато інших дуже характерних тез. Але Тоні дуже вдало вдається ігнорувати подібні думки та наголошувати, що велика частина фільму це автобіографія. Де деякі глядачі задавали питання, чи можливо це ПТСР тих часів, можливо навіть дитячі травми, бо такої жаги захистити уламки минулого, які відтворені через образ Кіри у фільмі - змушують трошки лякливо дивитись на відповіді авторки. Звісно ніхто не бажає навішувати та роздавати діагнози, бо тоді ми б не пішли далеко від кореню цього нерозуміння сьогодення.

Але режисерка у інтерв'ю зазначила, що:
«Я не маю ніякого відношення до феміністичного руху та жодним чином не намагалась привнести подібні ідеї у фільм».
Тож тоді встає питання, єдине насправді, що залишається — про що тоді ця стрічка?

Нормалізація статевих відносин з неповнолітніми у кіно.

У картині зображена сцена першого сексу Кіри. Це проходить не через дуже великий термін від початку "стосунків" із Мішею, та йому на той момент було 25 років, коли Кірі було 16. Сцена має гумор, має певну дійсність, але чи має вона додатковий посил? Бо весь екранний час ми не побачили якогось роз'яснення, що це фактично було для неї необов'язковим, що вона могла утриматись від цього, що після того вона тільки й робить, що більше і більше травмується, ми побачили тільки романтизацію цієї сцени.
Режисерці задали питання про те, як вона відноситься до цього, але вона поспішила нагадати, що фільм є автобіографією та вона сама мала перший секс у 16 і наголосила, що вважає це абсолютною нормою і нічого поганого в цьому не бачить. Після чого вже перешіптування у залі збільшились, і до більшої кількості людей стало зрозумілим "не все українське треба підтримувати та задавати компліментарні питання і освічувати та пропагувати ті речі, які можуть зашкодити іншим".
Було приємно побачити, що у кінці відповідей про мораль кіно та відповіді про її відсутність, люди почали виходити з зали. Перший ряд мав різну вікову категорію жінок доходячи до досить похилого віку, і навіть вони задали питання вголос "Так про що тоді кіно?" та самі відповіли "Я більше не можу це терпіти".

Робота з пресою та публічні виступи - невід'ємна частина кіно.

Чи доречно у 21-у столітті, маючи вагу в кінематографі, бути публічною людиною, мати визнання та нагороди - публічно давати коментар пресі про те, що "Я жодним чином не підтримую феміністичний рух".
Якщо б хтось закордоном, беручи інтерв'ю у режисерки отримав ці "перлини", ніхто не думав би й хвилини, це була б остаточна відміна усіх можливих нагород.
Культура відміни вже є в Україні, ми бачимо, як громадські діячі та інші люди думають перед тим, як щось сказати, бо слова нарешті мають наслідки. Тож маючи аудиторію, вплив на громадськість, людина зобов'язана фільтрувати те, що каже.Але є ряд людей, які і досі цього не розуміють та настільки не в зоні зацікавленості нинішнім часом, що буквально продовжують жити за травмами минулого життя, ставлячи це на перший план і абсолютно ігнорувати та не намагатись слідкувати за поточними подіями, змінами та розвитком.
Нам зрозуміла позиція авторки, бо це отрутний вплив простору, в якому ми знаходились непомірно довго. Але чи у 21-у столітті, маючи такий великий доступ до інформації та всебічного розвитку, маючи резонансні повчальні ситуації, що є речі, які не можна ігнорувати - доречно казати в інтерв'ю такі тези?
Це змушує відкинутись назад, до відсутності прав та свободи, відчути біль кожної третьої жінки, яку протягом життя піддають насиллю. Станом на зараз - ми маємо великі проблеми та відсутність розуміння прав людини, жінок в тому числі. І станом на прожите життя Тоні, ми впевнені, що "Я не мала подібного досвіду ущемлення" це чи спроба не відносити себе до того, що ти не розумієш чи намагання втекти від особистої реальності. Внутрішній страх того, що озвучивши проблеми в голос - вони стануть реальними. Страх того, що колеги знижують очікування та повагу до тебе, що чоловіче коло почне сприймати тебе інакше.
Саме тому ми маємо фільм за понад 30 мільйонів, який безперечно будуть транслювати та пропагувати, який залишиться "аморальним кіно", з відкритими питаннями, тому що їх немає, бо ті, що були єдині - залишились непропрацьовані.
Також хочемо зазначити, що в цьому фільмі залучено 23,5 мільйони гривень підтримки від 11-го конкурсу Держкіно. Тож ми маємо буквально той випадок, коли ти хочеш чи ні, задаєшся питанням: "Чи варто було вкладати державні кошти на цю стрічку?".
Знявши фільм, де 90% опитуваних у залі має думку, що ця стрічка про фемінізм - залишається із реальністю, суворою, як на наш погляд: Тоня, представляючи Україну з бюджетом із державних коштів на міжнародних фестивалях не здобуває нагород, зате не отримує "скасування" в нашій країні, бо ніхто не ризикує задавати їй складні питання.
Усі статті наче намагаються відбілити ситуацію, кажуть про "зустріли з оваціями", хоча в номінаціях фільм не виграв і відзнак від глядачів не отримав.
А картини, які виграли на світовій арені кіно - не отримали підтримки від держави, подаючись декілька разів. Тож стає питання: Держкіно дорівнює корумпованим радіо і медіа-каналам та мають задачу лише "споживач з'їсть усе, якщо ми це просунемо?". Тут нажаль відповідь у питанні.
Подивившись усі картини, від яких захоплювало подих, деякі з них отримали багато нагород на зарубіжних кінофестивалях, той самий "ШТТЛ", який був у списку претендентів від України на Оскар з третьої спроби отримав 14,7 мільйонів - виникає питання, як Тоня отримала ці гроші?
Її стрічка "Герой мого часу" була дебютною в її кар'єрі і мала досить великий успіх, тому певно вона мала деякий карт-бланш подаючи заявку на запит фінансування. Перший трейлер було прийнято і вона вже отримала перемогу, але є нюанси. Початково проект мав ім'я "Кого ти більше любиш?", якщо хтось подумав лише про зміну назви, то поспішимо Вас проінформувати, змін було дещо більше.
А саме: перший анонс висвітлює російську мову, СРСР який був російською, хоча авторка на прес-конференції вже нового фільму змінила риторику та назвала той період україномовним. Зображення та ідея, яку ми бачимо у трейлері дійсно вражає та захоплює, як щось масштабне та сильне. Спойлер - всього цього немає у кінцевій версії. Тоня відмовилась від імені головної героїні, лінії розлучення батьків, історії і мови, а відчуття й зовсім замінила на протилежні. Ідея першого варіанту наче не підкріплена елементами фемінізму та має окремі думки і дійсно має потенціал, але те, що було відзнято - позбавлено сенсу, як не витримала сама режисерка на Q&A, назвав це "аморальним кіно". І саме на цій ноті, цього карт-бланшу та довіри до наданої чернетки вона отримує 23,5 мільйони гривень на зйомку у 11-у конкурсі Держкіно.

Що б хотілося виділити?

Звісно, чи піти Вам у прокат на цю стрічку чи ні - діло кожного. Ми лише задали питання та опублікували відповіді, щоб Ви могли самі для себе це вирішити, відвідати прем'єру в Україні чи бойкотувати цей фільм для себе. Але ми особисто усі сходимо на прем'єри багатьох фільмів, що вже бачили на фестивалі, але точно не на цю стрічку, бо для нас культура відміни це серйозна річ, а не просто вираз, і нам не має значення втратити прихильність тої чи іншої публічної особистості, якщо вона не є тим, чиї позиції ми б могли підтримати.
Окремо хочемо виділити акторську майстерність Карини Химчук, вона дійсно захоплює погляд та дивує. Також багато гарних стилістичних рішень, загально ми б навіть сказали, що якщо б в цього фільму була б хоч якесь смислове навантаження, він дійсно був би дуже гарною стрічкою.