1. Розкажи трохи про те, чим ти займаєшся?

Я графічна дизайнерка, фотографиня, та художниця. Беру для себе проєкти на фрілансі, іноді працюю на компанії. Знімкую зовнішній світ та людей, займаюсь ілюстрацією, роблю постери, арти та мерч.

2. Такий великий набір, ти успішно балансуєш? Чи може надаєш чомусь перевагу?

Намагаюсь. Мені здається, що так навіть легше. Не фокусуючись на чомусь одному, бо це вимагає більше концентрації, я маю змогу брати перерви і розбавляти свій час чимось іншим. Хоч це і не зовсім дотичні сфери, але вони доповнюють одна одну. Наприклад зараз взяла графічний дизайн, як більш основну роботу.

3. Ти підбираєш тематики своїх картин, ідей для зйомки, тощо. Чи сама працюєш над усім цим?

Звичайно. Над усім я зазвичай працюю повністю сама, для мене це особливий процес. Від підбору теми до реалізації та знімального процесу.

4. Тобто усі ідеї та більша частина реалізації на тобі? Чи думала над створенням команди?

Я до цього йду насправді. Є певні переваги в тому, що я працюю сама. Все вмію робити, яка б не полягала задача та навіть виклик. Але досвід каже: іноді бракує часу та можливості мати налагоджений швидкий процес. Наприклад, коли треба поставити світло, позиціювання у кадрі. Також важливо все бачити не одним поглядом. Коли є люди, які теж розбираються в цій сфері та можуть підказати тобі, висказати свою думку - це дуже важливо та краще ніж ти один. Що стосується якихось масштабних проєктів, які я робила, це теж було таке розгалуження. Мала до цього одну ідею, достатньо великий проєкт і як раз таки проблема полягала в тому, що для нього була потрібна команда. В цілому я її знайшла, але тоді стали труднощі з фінансуванням, тож поставили його на паузу. Тож так, коли все складеться, я з радістю попрацюю з кимось, хто буде зі мною на хвилі.

5. Ти продаєш свої картини, послуги графічного дизайну. Чи не думала ти додати до списку кінорежисеру? 

Так. Але для цього треба більше досвіду. Як на мене, я тільки почала це все розвивати, бо мені більше до цього подобалось бути у сфері фотографії. Мені трохи стало нудно та вузько з часом, тоді почала виявляти жагу до зйомки відео. Потім почала їх монтувати, подавати свої ідеї. Тому обрала такий шлях - хочу над цим працювати та розвивати, а вже потім набрати команду та продавати свої послуги.

6. Але щоб мати той досвід, який ти згадуєш, то необхідно братись як раз таки за комерційні проєкти чи відслідковуєш ти вакансії режисури у якихось творчих виставках, тощо?

Звісно. Нажаль поки не маю можливості часто виїжджати за межі мого міста. Та повністю це відслідковувати не вдається. В мене навіть є знайомі, які запрошували мене приймати участь в деяких проєктах, але на мені зараз одночасно і навчання та паралельно робота. Також я досить прив'язана зараз додому. Поки є складнощі з цим. Але маю вже декілька комерційних зйомок, як раз не дуже великого масштабу, тому можна враховувати та віднести це до цього розвитку.

7. Поки ти прикута до цього міста, як тобі атмосфера тут та чи бачиш ти себе надалі саме у Хмельницькому? 

Раніше я могла тут спокійно жити, але чим більше живу та розвиваюсь, тим стає важче. Зараз мені тут вже дійсно тісно та бажаю переїхати. Хочеться бачити інші перспективи. Тут комфортно, але важливо покинути цю зону. Розглядаю варіанти як Львів або Київ, чи інші міста, де можна реалізовувати свої творчі задуми, набирати команду. Та мати великий вибір різноманітних проєктів.

8. З чого розпочався твій творчий шлях?

Я починала з того, що мені подобалось робити, а саме з малювання. З дитинства ходила до художньої школи, в мене були спроби навчатись там рік чи навіть два, але мені не подобалась така форма навчання. Розчарувалась в цьому та на деякий час взагалі покинула цю справу. Потім, коли було необхідно підготуватись до творчого конкурсу на вступ, то знову вирішила, що буду малювати. В мене вже був чи малий досвід в цьому, тому не було так важко і я почала покращувати свої вміння, вивчаючи більше художнє мистецтво, анатомію, архітектуру. Можливо це не дуже мені подобалось, але мені здавалося це необхідним для найкращого результату. Потім вже вступила на перший курс графічного дизайну в Хмельницькому, недовго там провчилась і потім зрозуміла, що навчання в цьому місті не призведе до отримання тої професії, яку вони намагаються привнести, як чудовий досвід, який ми могли б тут отримати. На цьому фоні я і вирішила, що краще буду все робити сама, включно з отриманням досвіду. Насправді це дало мені набагато більше, ніж умовно той рік навчання в університеті. За цей час я працювала на себе, сформувалось коло постійних замовників, до мене регулярно звертаються музичні виконавці, створюю для них обкладинки. Працювала з різними компаніями, розробляючи для них айдентику, лого, ілюстрації, тощо, набуваючи практику паралельно створювала портфоліо.

9. Але ти зараз навчаєшся?

Я не навчаюсь в виші, а проходжу курси по дизайну. Дуже розчарована в освітньому стані, який є зараз в державних закладах.

10. Що найбільше тобі не сподобалось у навчальних закладах? 

Як це було у мене: ти приходиш в середовище, яке грубо кажучи можна назвати "солянка", усі з абсолютно різними намірами на навчання, частина з них ті, хто справді хоче йти по спеціальності, частина хлопців які не бажають йти в армію наприклад, і решта, хто хотів легкої на перший погляд професії заради диплому. А далі починаються "голодні ігри". Мені припали часи Ковіду, коли ми всі майже увесь перший курс просиділи вдома. Найбільше вразила некомпетентність деяких викладачів та їхнього відсутнього бажання проводити пари, натомість ми просто отримували повідомлення картинкою - це і було наше завдання, без будь яких уточнень та пояснень, я мовчу вже про питання які виникали під час його виконання, він супроводжувався ігнором. Тобі надають застарілу програму, яку робили ще за часів, коли були актуальні статуетки Леніна. Перші курси це трудове навчання 5 класу. Замість того щоб працювати з сучасними технологіями, вас примушують повертатись до старих методів. Оцінювання не об'єктивне, викладач може поставити трійку через поганий настрій. Все просочено стандартами які працювали ще до наших днів, варитися у цьому дуже складно. Особливо важка програма, яка зовсім не налаштована для того, щоб ти міг створювати якісь свої ідеї. Ти повинен робити лише те, що тобі кажуть, а потім на виході - просто не будеш вміти нічого робити сам. Очікуючи коли люди самі будуть тобі казати, що робити. Наприклад зараз коли працюю, більшість замовників й самі не знають чого бажають, просять щоб я це придумала особисто. І в моїх обов'язках кілька годин чи усі десять виділяти на пошук ідеї та розуміння того, що вони хочуть та мати декілька варіантів. Коли навчаєшся у виші ти змушений лише виконувати певні стандарти, а в реальному житті цих стандартів майже не існує. Тому й сумно, що люди, які закінчували ті самі творчі вузи, позбавлені цієї ідеї та наче з обрізаними крилами вимушені боротись за оцінки та диплом, який потенційним замовникам ніколи не цікавий.

11. Тобто надають виключно базу, основні елементи, але не натхнення та можливості розвитку особистого бачення та вміння втілювати?

Так, вони дають можливість, щоб коли ти закінчив - прийняти участь в вже розписаному проєкті, але таких майже немає, зараз зовсім інша індустрія та люди працюють вже інакше. Треба мати свої бачення та швидко реагувати.

12. Як змінились ці сфери за цей період? Що відокремила б, а що можливо залишилось так само?

Я би не сказала, що щось змінилося. Є велика різниця між навчанням тут та закордоном. Наприклад в мене є подруга, яка зараз навчається в Польщі, іноді коли вона мені щось розповідає з цього досвіду, в мене просто очі вилазять. Більш того, є 4 роки навчання в нас та в них. Якщо на першому в нас вчать малювати якісь будови тіла, постаті. Виточується більше ідея того, що ми маємо вміти все, але лише бути сфокусовані при цьому лише на одному. В Польщі вже на першому курсі були дипломні роботи, ідея яких полягала в тому, що кожна людина мала окреме завдання, яке по різному можна було виконати, не маючи жодних рамок та обмежень, чи як я раніше сказала "стандартів". А тут цієї свободи немає, бо якщо ти порушиш ті правила, які вони вважають статутом, то ти вважай не виконав завдання. Щоб щось змінити - треба змінювати усю програму повністю. Або заохочувати молодих спеціалістів, що теж нереально, бо мало хто захоче працювати за таку мізерну зарплатню в вузі.

13. Але навіть молодий спеціаліст буде базуватися на цій старій програмі та буде закутий в рамки і стандарти?

Звісно. Навіть в нього будуть обрублені крила. Це дійсно дуже глобальне питання культури, яке на часі.

14. В який момент ти зрозуміла, що хочеш створювати саме свої проєкти?

Якогось конкретного моменту не було. В мене завжди була концепція, що я не хочу йти по течії того, що диктує нам соціум. Зазвичай є типова модель - ти маєш вивчитись, інститут, робота, сім'я та діти. Мені ніколи це не було дуже близьким, завжди відхилялась в ту сторону, що хотіла б робити своє, проєкти, бренди, можливо особисту комерцію. Головне індивідуальне та щоб це ні з чим не повторювалось. При цьому вкладаючи в усе це ті речі, які будеш любити та які не приносять тобі емоційне вигорання. Коли займаюсь тими речами, що мені подобаються - я просто втілюю свої ідеї, бачення і це завжди стає не тільки для мене натхнення, але й для людей. Вони починають цим цікавитись. Це і дає ще більше сил та бажання працювати, і хочеться, щоб цей цикл постійно повторювався.

15. Як ти в цьому процесі не втрачаєш особистий простір?

Та в мене його повно. Я собі сиджу в кімнаті, малюю, творю і мені це подобається. Для мене саме це є моїм особистим простором.

16. Оскільки ти займаєшся усім сама, як ти боришся з "замилюванням очей" та чи є люди, з якими ти ділишся своїми проєктами до виходу?

В мене є дуже обмежене коло насправді, з якими я все ж таки ділюсь. Мені іноді складно комусь довіряти. Я можу спілкуватись будь з ким, підтримувати розмову та це буде дійсно щиро та відкрито, але якщо це стосується моїх особистих речей, ментального стану, то все ж таки довіряю лише своєму хлопцю, мамі та кільком друзям.

17. Чи використовуєш ти в своїй творчості якісь референси чи відштовхуєшся можливо від когось?

Референси дійсно є, завжди так. Для ілюстратора це звичайна річ. Pinterest наприклад. Можу йти просто по вулиці, побачити якусь будку з електропроводами та мені вже це щось нагадає і потім зроблю з цього картину. Це може бути будь що, колаж, тощо. Я все поєдную до купи і якщо мені це гармонізує, то я залишаю як є. Раніше мені дуже подобався Сальвадор Далі, під цим впливом колись почала робити щось своє.

18. Зараз не табуйовано казати про свій ментальний стан. Ти маєш дуже велику кількість занять, як тобі вдається втримувати себе в гарному настрої?

Думаю в кожного з нас є певні розлади. Бажає цього людина чи ні, але в нас в кожного різні батьки, свої проблеми - тож ми все одно будемо травмовані. Тому мені здається, що найважливіше навчитись жити з тими проблемами, що в нас є всередині. Розбирати їх, звертатись до спеціалістів, якщо щось дійсно турбує і не забувати, що в кожного з нас є свої емоції. Буває таке, що суспільство диктує стримувати чи ігнорувати їх, залежно від оточення. В моїй бульбашці мені ніколи не диктували, що мені щось потрібно виконувати та при цьому забувати про себе і замовчувати свої певні потреби. Але знаю, що далеко не в усіх так. Мені здається дуже важливим, коли в тебе є своє оточення, яке тебе підтримує та не ігнорує твої потреби, при цьому може вільно ділитись своїми. Ваші кордони не межують на цих взаємодіях. Тобто, якщо в тебе є емпатія до себе - в тебе вона буде і до іншої людини.

19. Якщо розкинутись штампами, то тебе можна назвати інтровертом по життю, він пішов із дитинства? Ти відслідковувала колись це?

Так. Це було дійсно з дитинства, навіть з садочку. Коли було коло, де нас збирали, щоб ми розповідали якийсь вірш англійською мовою, бачила відео нещодавно десь. Всі діти були такі активні, веселі та залучені до всього цього процесу. Коли настала моя черга розповідати вірш, то я просто його швидко озвучила, одразу сіла та дивлюсь собі сама, щось розглядаю, на своїй хвилі. То ж так, з малого відслідковувала, що мене не дуже цікавило якесь оточення людей. Хоч і одночасно мені цікаво спілкуватись з ними, але такої великої потреби, щоб зі мною говорили, в мене не було. В школі останні два роки взагалі сама сиділа за останньою партою, не те що я була якимось ізгоєм, в мене були друзі, але комфортніше було сидіти одній. В мене взагалі немає такого, щоб я тікала від самотності, скоріше від людей. Звісно я їх не боюсь, навпаки соціум мене заряджає в якомусь плані. Але самотність для мене не погана - вона хороша.

20. Як реагували діти, коли ти сама сиділа за партою?

Досить нормально, інколи хтось підсаджувався, іноді сама пропонувала. Все було добровільно та без проблем. Не тікала від когось, що мені були аж неприємні, здається такого не було.

21. Ти зараз зареєструвалась в TikTok та почала робити там відео. Чому ти так пізно стала використовувати цей інструмент реклами та чи будеш використовувати надалі?

Я б дійсно хотіла більше розвивати це питання. Не заводила його напевно через установки, що часто чула раніше - "тікток це крінж". Тоді ще дуже межувалася та не мала якоїсь своєї позиції що до цього. Але за останні роки зараз, коли почала робити великі кроки у свої творчості, саме так, як я хочу, наприклад коли прийняла рішення про відрахування. Це надало мені ще більше впевненості та незалежності від чиєїсь думки і так воно й почало далі розвиватись. Ну й на останньому кроці я вже не мала упереджень, а просто взяла та створила профіль у TikTok. Спочатку були відео без обличчя, а з часом, як впевненість формувалась, то почала викладати усе. Тепер люди вже почали просити, щоб знімала якісь конкретні відео зі сторони, як я малюю, тощо. Навіть почала вже записувати ідеї, які мені сподобались та хочу потім зняти. Планую розвивати профіль й надалі, щоб він був цікавішим та активнішим.

22. З якими труднощами ти зіткнулась під час використання цієї платформи?

Найбільше мабуть з технічними. Не було такого, що я страждала від якогось негативного контенту чи від коментарів. Можливо через те, що я поки не заявляю про свої певні позиції, а якщо почну це робити, то завжди знайдеться людина, яка почне казати, що це якась маячня. Тож так, більше з технічними, там стільки функцій та правил, які треба знати. Там якщо щось не так висловиш чи викласти, то тебе можуть взагалі заблокувати. Наприклад була підписана на одну дівчинку, яка знімала так само творчий контент, але її постійно блокують. Тож так, намагаюсь це все враховувати.

23. А загалом, які ще б виділила труднощі стосовно інших соціальних платформ?

Та загалом немає. Основна проблема - це те, що я хочу робити якийсь контент, але в мене просто не вистачає часу. В мене дійсно є певна аудиторія, яка чекає чогось конкретного. Наприклад коментарі: "А де нові фото? Я вже відписався". І я дійсно бачу та слідкую, коли хтось відписується.

24. Які взагалі інструменти реклами ти бачиш для себе з просування творчості? 

Я поки з цим не розбиралась повноцінно. Бо всюди є певні особливості та "фішки", але в цьому дійсно треба сісти та дослідити.

25. Якщо б ти отримала повне забезпечення усіх твоїх творчих ідей, яку б одну чи декілька сфер ти обрала?

Напевно режисура та кіно. Всілякий відео-контент. Тому що на це йде найбільше часу та ресурсів. Треба забезпечити себе камерами, штативом, мікрофонами, тощо і коли я почала вести певні списки того, що ще треба - просто закрила його та сказала "зустрінемось не сьогодні". Бо коли я багато малюю - це означає, що в мене просто немає часу на будь що інше.

26. В чому ти бачиш для себе успіх - як авторки?

Мабуть це бачення того, що коли ти втілюєш свої ідеї, переносиш свої думки та подаєш їх правильно, що люди знаходять це цікавим для себе. Напевно ідея закладається в тому, що ти повинен слухати себе та чути, що ти дійсно хочеш і тоді ти будеш успішним в своїх речах та проєктах. Можливо так.

27. Коли ти починала, які ідеї ти вкладала у свої перші роботи? Та чи були вони?

Перші свої роботи я робила керуючись лише своїми настроями, можливо чимось була вражена, тощо і вважала, що хочу направити свою емоцію таким чином на картину. Але це були перші такі кроки, надалі вже було не від настрою, а більше якась філософська ідея. В мене є певний мотив, який я несу не тільки в роботах, але й по життю. Перевтілюю свій світогляд на творчість.

28. Тобі можливо часто задають питання про сенси, які ти вкладаєш у творчість. Як ти до цього ставишся?

Так, іноді мене напряму запитують, а який сенс тої чи іншої роботи, я коментую лиш з власного бажання, оскільки вдало пояснити почуття теж є творчістю. Інколи ставляться до моїх робіт зовсім не так як воно є, перекручуючи мотиви, думаючи, що там є сатанинські нахили. Мені від цього кумедно. Мені здається усім митцям в якійсь мірі ніяково чути ці питання. Треба розуміти та вивчати саме мистецтво. Якщо подивитись наприклад роботи Моне, ти ж не зможеш усю картину дослідити та винести якийсь вердикт. Просто розглядаєш та відчуваєш, чи близька тобі ця картина чи ні. Якщо в цьому навіть бачать сатанинський мотив, то це не є погано, означає, що картина зацікавила людину та викликала в неї певні роздуми та почуття.

29. В цьому році ти представила дві короткометражні стрічки. Розкажи більше про них.

Перша це "23:55". Вона про історичну ситуацію, яка мене оточила, коли я поїхала відпочивати з родичами на Дністер. Там дуже гарні краєвиди, природа, поля та люди, але все це на вершинах. І якось я просто подивилася на саму річку, пригадала як мій дядько розповів історію про неї. Під водою були колись села, саме це і є ключовим моментом, який мене дуже сильно вразив. Це був Дністровський ГЕС і вони були затоплені примусово у часи СРСР. Тоді зрозуміла, що хочу передати цю історію та емоції, які відчула від цього. Мене дуже зачепило, тому що це люди, це життя, яке взяли та обірвали. Звісно, більшість мали можливістьвиїхати, але достатньо поставити себе на їх місце, щоб зрозуміти цю біль. І потім, найбільше, що мене шокувало - це те, що через декілька днів затопили Каховську ГЕС і в мене був лютий мандраж по всьому тілу, від розуміння того, що все повторюється. Це було дуже тяжко. Стосовно другої стрічки, "Ти не я", вона була запланованою. Невеликий проєкт, який і є початком того, що я хочу ділитися своїми думками, позиціями та втілювати їх у кінострічках. Написала сценарій, вирішила що хочу спробувати себе в нових сферах. Передати емоції, як акторка, виставити світло, коли це кімнатка 2х2 чи навіть менше, ванна кімната, яку всю завішала білими ковдрами. З технічної частини це було дуже складно, все трималося ледь-ледь. Пізніше самостійно створила музичний супровід, записала свою гру на синтезаторі, додала свій текст, весь монтаж та процес від початку до нуля були на мені. Ідея полягала в тому, що мені хотілося донести людям, що більшість з нас носять певні маски через рамки соціуму, намагаючись підлаштовуватись під інших, втрачаючи частину себе. Якось я просто аналізувала з розповідей чи простих взаємодій знайомих, друзів або просто відчувала дисонанс від рідних. Була суттєва різниця як вони взаємодіють з іншими, або тими, хто має на них певний вплив. Як на мене це дуже дивно, бо ти бачиш їх саме такими якими вони є, і в цьому вони прекрасні. Це був своєрідний гіперболізований перформанс. Не сказати, що мала певний настрій чи відчувала подібне саме в той момент, це була гра, я мала бажання реалізувати саме таку соціальну тему.

30. Що в основному тебе надихає на творчість?

В основному це якісь фільми, мультиплікація. Поєднання технічні і художні. Взагалі вся робота людства, іноді читаю книжки про те, що людина створила та мене це прямо захоплює. Люди настільки можуть багато зробити, якщо не лінитись та загорітися якоюсь ідеєю. Нещодавно наприклад бачила фільм "Одержимість", він про барабанщика, який був впевнений у своїх силах, але коли він прийшов до продюсеру гурту, той вважав, що він невдаха та нічого в нього не вийде. І весь час він намагався довести, що він чудовий в цьому. Тренувався, щоб довести до кінця - він може не тільки якийсь певний поріг, який йому задавав продюсер робити, а ще більше. Тому він перевершив усіх людей, які там були в історії, вбивши свої руки до крові. Це говорить про те, що людина здатна на великі речі, якщо вона буде "одержима" в певному сенсі якоюсь своєю ідеєю. Це дуже надихає, як і багатьох, коли людина перевершує усіх і себе.

31. Чи був в тебе період застою після 24-го лютого, бо ми знаємо багато людей, які і досі не можуть з нього вийти?

Для мене не було дуже важко, тому що для мене творчість це як раз таки та річ, в якій я можу поринути у свій світ та забути про все. Коли малюю, то можу забути про воду, їжу. Одного разу був рекорд - це 16 годин підряд малювання, без їжі, без нічого. Тоді була захоплена своєю ідеєю та хотіла втілити. Мати заходила десь у третій годині ночі, дивилась на мене, я дивилась на неї та сказала: "Я малюю". Пам'ятаю. як ми виїхали, коли ще було взагалі не відомо, що відбувається. За місто, бо прийняли рішення не виїжджати з України. Ми залишили майже усі речі вдома, я з собою взяла тільки планшет та стілус, при тому, що ми за містом були десь два місяці. Тому в принципі собі і сказала: "Що поробиш, буду малювати". Ідей було не багато, я зрисовувала все, що мене оточувало. Коли були тривоги, ми сиділи в сауні та я малювала сауну. Тоді там було ще тепло, такий мандраж, не знаєш, що відбувається та лячно, але я відволікалась саме таким чином. Потім, коли повернулись, воно вже було на автоматі. Не було такого, що я собі казала: "Так, ну треба сісти малювати", воно якось само. Взяла та робила все, що було в мене в голові. Можливо це здебільшого якісь депресивні ілюстрації, але мені певно так було легше, бо тоді воно відгукувалось у душі. Тож творчість навпаки допомогла мені не увійти в цей період застою.

32. Розкажи про свій шлях української мови. Чи виникали якісь труднощі?

Я виросла в україномовній сім'ї, тож в мене не було такого, що десь там було російське оточення. Але тим не менш, в період до війни, свій профіль вела російською. Навіть були якісь друзі, так склалося, що сусід був російськомовним і з ними я теж переходила на російську. Після 24-го я навіть не думала, бо все життя говорила українською, тож просто перестала вести будь-яку комунікацію та соцмережі ворожою. Завжди притримувалась позиції - чому я маю зросійщуватись? Навіть відслідковувала в той період, коли ще використовувала цю мову, чому взагалі це роблю і почала розуміти, що всі блогери, увесь медіа простір був російською, це було популярно. Було таке враження, що українська мова - не крута, не класна. Тоді цей вплив дійсно діяв на більшість, тому ми маємо такі проблеми зараз з цим. Бо кожен хотів бути почутим, а для цього здавалося іншого шляху немає.

33. Тебе не бентежить, чому люди питають в україномовних, чому вони перейшли та коли, а не навпаки?

В мене особисто не було такого досвіду. Моє оточення дійсно перейшло на українську одразу, тому ми досить плавно це зробили та навіть якось не відчули, що щось змінилося.

34. Чи не здається тобі, що українська мова зараз - це як носіння маски під час ковід, та річ, яку кожен повинен зробити для безпеки себе та оточуючих?

Можливо. Все ж таки це більше повинно йти зсередини, чим коли тобі нав'язали, що мов добре, давайте надягайте на мене ці рукавички та маску, умовно. Це має бути покликом в голові, тому що коли ти примусово це робиш - воно потім вилиється тобі інакшою стороною та ти будеш себе ненавидіти за це. Тому вважаю, що це повинно бути свідомо. Розуміти, що відбувається в країні, що відбувається з людьми, що відбувалося з мовою протягом цього часу. Ми живемо в країні - ми всі повинні знати українську мову на базовому рівні і це не обговорюється, а в побуті люди самі для себе можуть вирішувати, якою говорити. Правильніше, коли ти подаєш це від себе.

35. Чи можеш ти порівняти стан контенту та культури зараз та до 24-го?

Звісно. Я надзвичайно задоволена, як взагалі змінилась ситуація. Раніше мені було складно знайти щось українською, знайти людину, яка знімає українською, інформацію в інтернеті, навіть зараз іноді бачу в результатах пошуку російську та одразу сумбурно починаєш шукати, де це прибрати, вимкнути, відмітити, щоб цього не було. Я навіть видалила на всіх клавіатурах російську, бо не використовую ніде. Дуже хочеться, щоб все було оточення на українській мові. Буває, що ти щось шукаєш, бачиш посилання на вікіпедію, але зайшовши, розумієш, що це не просто вона написана російською, вона буквально має російську точку зору, а не вірна та коректна. Ти знаходиш цю тему англійською, наприклад в Вікіпедії і розумієш, що першоджерела взагалі описують інше. Але буває вже навіть англомовні сайти, які просочені цієї отрутою та піддались впливу чи просто не глибоко вдавались в тему та використовують російські тези.

36. Зараз дуже збільшилась кількість контенту. Чи вважаєш ти творчість доречною під час війни?

Це моя сфера. Я не можу відокремлювати її, це частина мене. Чи доречно мені зараз писати про війну чи малювати на цю тему, чи звичні мені ілюстрації. Мені здається, що це і є задача кожної людини, не втрачати свій життєвий шлях, навчитись займатись справами, що ти вмієш та любиш, навіть в такий важкий час. Елементарно, якщо в тебе не буде грошей від справ, які ти зазвичай робиш, в тебе не буде грошей не тільки на себе, але й на донати також. Малювати - це те саме, що стоматолог, перукар, це все важливо та ти повинен виділяти час для себе. Війна дуже тисне на ментальне здоров'я, ти завжди будеш піддаватись до цих стресів та дуже складно це переносити. Тому в кожної людини повинно бути якесь місце, де вона зможе присвячувати час своєму внутрішньому стану, будь це кіно, кафе, мистецтво - будь що.

37. Чи думала ти в якийсь момент створити "Гопака", щоб отримати популярність?

Щоб це створити треба теж вміти та не бути дурним. Наприклад я не знаю, як створити крінжовий контент, бо люди теж мають до цього певний хист. Навіть написати якийсь дурний реп, треба теж розуміти, про що ти пишеш і на яку аудиторію. І як це потім відобразиться на твоїй популярності. Нажаль я так не вмію, мені певно потрібен окремий менеджер для цього, щоб так просувати. Бо зараз художники - це не тільки художники, це раніше вони собі там малювали епоху ренесансу і так далі. Зараз дуже складно творити і одночасно комунікувати, просувати та розуміти ринок на який ти можеш це продавати. Дуже складно навіть просто охопити думками, що тобі треба зробити всього. Тому так, "гопака" я би не створила.

38. Як ти ставишся до поняття "шароварщина" та чому вона знаходить свою аудиторію?

Багато хто в сфері маркетингу грішить тим, що прив'язує свій продукт до актуальних запитів. Орієнтир на ринок, все робиться на тих людей, які хочуть наприклад собі заповнити серце спорідненням з Україною і їм здається це досить гарним варіантом. Я негативно ставлюсь до такої гіперболізації, чесно скажу. Коли йду в магазин і бачу десь на полиці воду, яка з цими "псами патронами", чи просто продукцію з національною символікою, де це абсолютно не доречно, задаюсь питанням- що це, навіщо це? Як на мене, це певне знецінення, бо таке використання нівелює першочергову цінність символів. Ще зараз при появі штучного інтелекту, навіть вже почали робити етикетки з "байрактарщиною". Ти одразу розумієш де це зроблено, бо це погана якість зображення, але все одно це купують, бо це непоганий тригер для не дуже свідомих людей. Є ті, хто від цього далекі та вони вважають, що це щось класне. Це породжує попит, а на попит завжди буде товар, тому потрібно відмовлятись від подібного оформлення і зупиняти це коло. Але й не сказати, що це категорично погано, бо покупці все ж таки теж отримують від цього певні емоції позитивні. Тому з точки зору дизайнерки, мені хочеться плакати, але з точки зору людини, певно це має місце бути, на жаль.

На цьому моменті ми показали логотип нашого благодійного фонду - "Мова Феніксу", який було створено з використанням ШІ. 

"Це напевно найкраще з усього, що я бачила через штучний інтелект в форматі лого. Воно не виглядає погано і не відноситься до "байрактарщини" та "шароварщини". Це досить непоганий баланс."

39. Розкажи більше, що ти думаєш про ШІ та як бачиш його майбутній розвиток у сфері послуг?

Ну, він точно не захопить світ. Клієнтів теж не відбере. Щоб створити якусь картинку там, необхідно чітко знати, що саме ти шукаєш, вміти гарно поставити речення англійською, та витратити на це купу часу. Фактично, якщо ціль була б зекономити та зробити це самому - людина б витратила на це весь день, а може й більше для отримання гарного результату. Тож встає питання, чи дійсно є якась загроза для дизайнерів? Не думаю. Якщо це бренд чи велика компанія, вона все ж таки зацікавлена в людині, яка розуміється та вміє це робити, ніж намагатись отримати якийсь результат в ШІ. Якщо дійсно він дійде до моменту, коли буде робити ідеально і швидко сам, то він вже і не буде безкоштовним.

40. Ти відслідковуєш зараз якісь творчі проєкти, хто що робить, може могла б щось виділити?

Так, є певний осередок людей, які дійсно на такому рівні, що вони знають чого вони хочуть, вони йдуть до цього покроково та втілюють свої ідеї в тій чи іншій сфері. Це і фотографія, дизайн, ілюстрація, є і такі як я, хто поєднують багато різних діяльностей. Мене вражає, що люди здатні на таке та люблю за цим спостерігати. Виділити когось дуже важко, мабуть: фотограф s_pasechnyk, який не зміг взяти участь в цьому проєкті, але як бачиш все одно частково до нього потратив, фотографиня polinaxpolikarpova, мисткині: kafidowa, felistovych, митець eduard_manuk, режисерка _ko.ks_. Насправді ще багато кого хочеться назвати і за ким я слідкую, але це і довго, і вони певно більш відомі, тож згадала зараз тих, хто недостатньо помічений з моєї точки зору. Не кажучи вже про те, що мені тяжко з іменами. Я здебільшого візуал, мені прямо легше картинками пояснити чи показати.

41. Які основні труднощі ти б могла виділити серед тих, з якими стикається автор, який хоче просувати свою творчість? 

Більшість творчих людей зіштовхуються з труднощами просування своїх ілюстрацій. Зараз дуже складно, хоч і конкуренція була завжди, але на фоні того, що є такі хайпові теми, які буквально все затьмарюють, то важко виділитись в тих самих рекомендаціях TikTok, тощо. Ти маєш не тільки зацікавити своїми роботами, але й подати якусь інформацію текстову, а зараз, особливо, якщо хочеш записати відео ти повинен не тільки проговорити його, але й додати субтитри. Бо вже є багато людей які не сприймають інформацію аудіо, чи взагалі користуються часто в беззвучному режимі. Навіть вже є проблема глобальна, можна сказати. Бачила таку ситуацію, де учні сидять на уроці та вчителька пояснюючи матеріал, на фоні дошки використовувала відео, де ріжуть мило. Специфіка покоління, яке виросло з телефоном у руках. Здається далі буде ще складніше з нашим соціумом, якщо з цим нічого не робити. Звісно чудово, що людина може сприймати візуально якусь інформацію, але все ж таки це також і обмежує кругозір. Тому потрібно не тільки дивитись в екран, але також і читати. Взагалі зараз мало людей, що читають, інколи це відчувається при розмові з людиною. Вона не може тобі іноді пояснити досить банальні речі, які читаюча людина може. Це проявляється буквально у мисленні.Тому підходячи до того, які я зараз бачу проблеми - це відсутність як такого розвитку в цілому, спрощення речей по типу «замінити якісно приготовлену страву, на локшину швидкого приготування». Така деградація б'є по всіх галузях. В тому числі просування. В Україні, ще на заваді новому - люди, з совковим мисленням і ставленням. Якщо ти хочеш робити виставки, заявляти про себе та зацікавити людей, до підтримки творчості і мистецтва в цілому, то ти мусиш бути по їх стандартам якимось дуже досвідченим, зі стажем умовно 15 років, їздити по світу, і грубо кажучи дружити з Да Вінчі. Таким інтровертам, як я - це дуже сильно заважає. Це висновок який я зробила з розмов моїх знайомих, які є митцями, і перед якими весь час закривали двері. Закордонні галереї навпаки зацікавлені в тому аби будь-які пересічні відвідувачі могли приєднатися до перегляду нових митців, ті що хочуть ділитись зі світом. Якщо казати за цифрове мистецтво, ілюстрації, дизайн, саме на просторах інтернету, то щоб виділитись ти маєш дуже багато осягнути та робити, заявляти про себе. Треба комунікувати саме обличчям з публікою. Бо люди як правило довіряють людям, яких більше знають, тому і прихильність до них більша. Звісно є та успішна частина, що навіть не розповідає як їх звати, не публікують свої фото, не знімають навіть зі своїм голосом, але вони роблять неймовірно потужні ілюстрації, це їх і виділяє посеред інших. Але це справа виключення, унікального випадку, і це звісно не якесь везіння, бо люди багато що зробили для того, щоб бути на тому місці, на якому зараз знаходяться.

42. Зараз є багато відомих митців у NFT, як ти ставишся до цього і чи були думки додати це до списку твоїх платформ для творчості?

Насправді дуже далека від цього, навіть не цікавилась. Може частково слідкувала за цим роки два назад чи три, коли був перший "бум". Заголовки тоді були в принципі тільки про вартість проданих артів там. Але щоб робити NFT - треба взятись за це конкретно та сісти, присвятити час тільки цьому. Зробити певну колекцію цих ілюстрацій, однакової тематики. В мене такий стиль, що кожна моя робота зі своїм посилом, тому це зовсім інша тема, для інших художніх цілей.

43. Ти бурно реагуєш на новини про корупцію, в тому числі у діяльності питань культури?

Звичайно. У всіх сферах це погано, бо корупція породжує і той самий стан, який ми зараз маємо в країні. Людина закінчує ВУЗ та маючи диплом - повний нуль в тому, що вона вивчала і коли це породжує не одну людину, а багато, це формує нас не тільки як суспільство, а буквально все, що нас пов'язує. Люди на землі є одним організмом, тож і складові цього і є вони самі. Абсолютно у всіх сферах, медицина це чи дизайн. Дуже бентежить ця тема, бо хочеться робити щось для цього суспільства, а отримувати щось подібне, на кшталт корупції до себе не хочеться.

44. Чому культура важлива під час війни? Бо багато хто прирівнює її до використання держбюджету на дороги, ремонт, тощо.

Культура - формує свідомість. Якщо ти обізнаний в цій сфері хоч трохи, ти розумієш певні взаємозв'язки. Розумієш процеси в історії, які циклічні, які повторюються та мають сенс. Тому що якщо є момент чи історична подія, це означає, що через якийсь проміжок часу буде схожа. Для того, щоб не допускати певних глобальних помилок, коли люди впливають на інших людей, важливо, щоб при владі люди були свідомо та обізнані в культурі. Це в першу чергу необхідний елемент нашої ідентичності та розвитку, це допомагає зберегти спадщину попередніх поколінь і передати наступним. Мистецтво відображає історію та культуру через різні форми. Тож це потрібно не просто вивчати чи розуміти, але й поширювати та популяризувати. Наша історія та знання культури це наша відповідальність, і разом з тим сила.

45. Пам'ятаєш момент, коли захотіла займатись творчістю? Можливо вік, в якому це було.

Напевно років в 12, може раніше. Мені завжди подобалось складати пазли, а потім малювати на них зверху, робити свої картинки. Подобалось робити stop-motion, в мене були шарнірні ляльки, я їх пересувала та створювала окремий кадр, та анімацію після. Просто подобалось щось створювати, якийсь контент та після це все розвивалося і були інші ідеї. Пробувала себе у багатьох речах, навіть робила вітражі, малювала по склу, робила декорації для горщиків, приклеювала шкарлупу до горщиків і після покривала лаком, дуже багато чого. Коли виїжджали на дачу в село, хотіла вже будувати свій будиночок, навіть виходило щось створити своїми руками, мабуть це завжди було зі мною в дитячому віці і тому я просто не зупинилась.

46. Ти відслідковуєш те, що про тебе пишуть в інтернеті та розкажи як ти реагуєш та комунікуєш за аудиторією? 

Як почала вести акаунт в Інстаграм, зрозуміла що це для мене це незрозуміле явище, в якому я мушу просуватися щоб бути почутою. Тому в мене іноді кожна історія - це іронічні підписи, жарти, хоч напевно багато хто цього не зрозуміє, але є ті хто в темі. Можу зробити знімок забору з наліпкою про пса, який гавкає та підписати смішно. Для мене вся ця комунікація з людьми, які на мене підписані і моя взаємодія з ними складна річ, тому тут є домінуюча іронія, аніж розповідь про мій день, та де я купила собі фарбу чи крем. Але я вчуся. Свідомість змінюється. Можливо колись буду вести блог, знімати живі сторіс. Якщо мені пишуть коментарі, і це щось погане, то я в першу чергу їх навіть не дуже пам'ятаю, платформи як правило блокують негативний контент, в другу чергу - відповідаю завжди так само, з іронією. В мене позиція, що коли я заходжу в інтернет та бачу контент, який мені не подобається, просто натискаю - мені не цікаво, блокую людину, щоб не зіштовхнутися з нею в інфопросторі. Ніколи б не писала комусь поганий коментар, бо мені це не цікаво. Тож, коли бачу щось подібне в мене чи до знайомих, ще десь, для мене це говорить не про творчість, не про мою діяльність, а лише про тих самих людей, що пишуть, про їх переживання внутрішні, їхня агресія, яку вони нікуди не дівають, їм подобається витісняти її саме таким чином. Тому я абсолютно нейтральна до хейту.

47. В кіно та відео, ілюстрації, тощо, часто пропагується, що алкоголь та паління - це певна естетика. Як ми вже обговорювали, та сама російська, яка просто була всюди та подавалася, як вища - вже перестала викликати відчуття, що це шкідливо.

Це дійсно пов'язано з часом, увійшло в моду, бо багато де висвітлювалось, як якісь плакати, реклама і набуло популярності та досі актуально. Особливо для підростаючої молоді, яка це бачить і думають, що будуть дорослими, якщо візьмуть алкоголь чи сигарети. Це вигідно для людей, які роблять цей товар та для прибутку країни, але не вигідно для людей, які усім цим надихаються та далі продовжують популяризувати. Звичайно є і свідомі, хто цього не робить, а є ті, хто не розуміє цього та просто не задумувались про те, що це неправильно. Так, виглядає це цікаво, додає певний антураж, певний вайб молодості 90-х, особливо ці навіювання. Раніше, навіть я мала світлини, де мене фотографували саме з сигаретою. Це був образ з Міа Воллес, а саме кадри з фільму Тарантіно, так і працює пропаганда. Це був певний референс якогось бунту. Зараз вже в моїй голові багато змінилося. Естетика паління - вона не доречна, вона доречна можливо як етап дорослішання, коли ти це проходиш та робиш для себе висновки. Станом на зараз я б на такі світлини не наважилася у власній творчості, бо люди повинні самі розуміти робити їм це чи ні, але до хорошого це не призводить однозначно.

48. Зараз діє закон про заборону реклами сигарет, наприклад. Як ти бачиш вихід для тютюнових кампаній у цій ситуації? 

Повністю забрати - призводить до великого хаосу, ми це вже проходили. Коли було скасування алкоголю, наприклад. Але хоч і забрати не можна та залишити не можна, то залежить від людей, як вони будуть до цього самі відноситись. Якщо нав'язувати, що це зло, все одно будуть люди, які полюбляють йти на екстрим та робити це наперекір. В цьому випадку вважаю, що треба просто більше робити лекцій з приводу цього, робити наглядові приклади того, до чого це може призвести і могли самі розуміти, як саме це все відбувається.

49. Наше постійне запитання: Ілюстраторка Вікторія Кобзар, намалювала свого часу картину "Самогубство". Головна ідея цієї картини полягає в тому, що від цієї фрази йдуть лінії та описують саме ті якості, залежності чи звички людини, які призводять до саморуйнування. Які б лінії ти відокремила б для себе?

Я б відокремила речі або людей, які нав'язують тобі жити по якимось певним правилам. Нав'язування не призводить до нічого хорошого. Я вважаю, що це залежить від виховання, якими людьми ти себе оточуєш, але все ж більше від першого. Бо батьки закладають в думки дитині, що ти маєш рости тим ким ти хочеш чи все ж таки пояснюють тобі свій окремий вектор, а як вони це бачать та хочуть. Нав'язують правила які не мають нічого спільного з реальним життям - це неправильно. Кожна людина народжується зі своєю особистістю та важливо її не втратити. Має певний шлях та якщо ти будеш вносити якісь зміни та нав'язувати людям, як жити, це буде призводити до того, що ти сам себе заганятимеш в ці рамки, відмовлятись від свого їства, будеш в тому положенні, яке призводить тебе до втрати ідентичності. Так само й оточення, воно буде мати на тебе якийсь вплив, якщо батьки не навчали змалку як жити в цьому оточенні, не губитись серед думок інших - відстоювати свої кордони. Тоді людина просто буде ганчіркою, у певному сенсі, як грубо б це не звучало. Людина повинна відстоювати свої межі та давати розуміти іншим людям, що вона хоче. Важливо, щоб людина могла заявити про себе.

50. Чи пам'ятаєш ти вік, коли ти повністю прийняла себе творчо та зовнішньо? 

Мабуть це більш свідомий вік, період 15-16. До цього часу я відчувала себе дуже дивно, мабуть це від оточення залежало, бо не було друзів та мала проблеми порозуміння з іншими людьми. Могла з ними розмовляти звісно, але кожна розмова мені давалася якимось певним клубком у горлі. Боялася сказати будь-що, що мене не так зрозуміють та скажу щось не те. Обирала тоді шлях, що краще буде мовчати. Але в певний період, не пам'ятаю точно якогось моменту, коли відбулися кардинальні зміни. З часом до цього приходиш, робиш те, що тобі подобається і це формує тебе особистісно. Тому напевно в мене це так і було. Почала фотографувати, отримувала від цього процесу позитив та від людей, які мені його несли. Це стало поштовхом мені для того, щоб я стала себе розуміти. Також робила автопортрети, бо я нікому в цьому плані не довіряла, тож вирішила навчитись робити це самій. Мені дуже допоміг цей досвід та якось з самооцінкою стало краще. Хоч і вважаю, що самооцінки не існує, більше роль грають інші фактори. Коли ти відчуваєш свою певну цінність в цьому світі, тоді ти починаєш приймати ту реальність, в якій знаходишся. Тоді навіть якщо казати про зовнішність, то ти можеш втілювати так само свої ідеї там, вдягатись так, як тобі подобається. Не як тебе вдягали наприклад з дитинства, бо тоді відповідали за це батьки, а чим старше ти стаєш, тим більше сам для себе обираєш, що тобі подобається та це все більше формує тебе як людину.

51. Щоб ти могла порадити чи зауважити для людей, які зараз знаходяться ще в пошуках самого себе?

Не можна узагальнювати, бо є різні люди з різними психічними аспектами, які можуть бути на заваді сприйняття себе та впливати. Важливо з самого початку ніколи не ховатися від самого себе. Не ховатися від соціуму. Коли ти зіштовхуєшся з моментами, що ти починаєш себе принижувати, це саме і є тими моментами в соціумі, суспільстві, ти боїшся, що це буде впливати на тебе. Треба просто зробити для себе висновок - тебе ніхто за твою думку не буде вбивати, ми не в росії. Тому в першу чергу треба зупинити цей хаос в голові, який відбується в моменти, коли ти з кимось спілкуєшся. Заспокоїтись, видохнути і почати саме з цього. Кожен для себе обирає свої моменти, які піднімають йому настрій, або певні думки в голові, коли ти собі кажеш - а я нічого така, гарна. Треба задуматись про те, чи не травмує тебе соціум, люди, які тебе оточують, сім'я наприклад. Якщо це батьки, які намагаються тебе придавити та диктувати тобі певні тези, що ти ніхто, подивись на себе, то треба обмежити в цих випадках контакт з ними. Такі люди існують, їх багато і вони дійсно не дадуть тобі нічого хорошого. Оточити себе тими, хто буде підіймати твій настрій, розуміти тебе та ставитись до тебе відповідно, робити компліменти, наприклад що до успіхів в чомусь, помічати їх. Все відбувається з таких аспектів, ну і звичайно не треба боятись піти до психолога.

52. 2023 рік закінчується, тема незмінна - війна. Хтось назвав би це словом року, так само як втома, страх, непорозуміння. Яке б слово обрала ти?

Мені здається втома, вона ще довго не закінчиться і ми ще довго будемо втомлені від цього, десь з психологами рефлексувати на цю тему та пропрацьовувати ці травми. Але я обрала занепокоєння, за майбутнє, бо ми живемо в такий час, коли війна ще триває, а є люди, які вже святкують перемогу. А вона не близько, тому навпаки треба по максимуму намагатись знаходити час для відпочинку, можливості цього, коли вона з'являється. Брати ці сили та направляти їх на щось хороше та корисне, робити внески в це суспільство.

53. Чи прокрастинуєш ти на тему того, що "це наші найкращі роки"? Які проходили в карантині, а тепер у війні.

Мені здається завжди були складні часи, що в наших батьків, що в їхніх. Якщо порівнювати якийсь проміжок цих поколінь, то мені здається ми ще не дуже й погано живемо. Єдине, що війна звісно не є ні для кого якимось щастям. Тому треба просто не забувати, що є певна паніка, яка ретранслюється, в новинах або ще десь, де це розповідається. Всі повинні розуміти, що відбувається, але треба мати змогу фільтрувати та відмежовувати себе від цього. Давати собі певну передишку, мати сили на банальні речі - піти в магазин за хлібом чи ще щось. Часи вони різні.

54. В цей час люди перестали думати заздалегідь. Чи будуєш ти якісь плани на 2024, як що так, то які?

Якщо все вдасться, то я реалізую свій найбільший проєкт, який відклала. Треба знайти певну підтримку людей, які вже в цьому середовищі, мають забезпечення камерами, технічною складовою та досвідом. Поновити команду, яка вже частково десь по всьому світу розкидана. Можливо втілю свій літній проєкт, який перенесла на даний момент на літо 2024. Бажано досконало вивчити англійську, бо хочу додатково вести сторінки нею, бо це дає багато нових можливостей, наприклад співпраці з іноземними митцями, які теж роблять якісь свої творчі задуми.

55. Цей проєкт пов'язаний з короткометражними фільмами?

Короткометражним його важко назвати, все що можу сказати.

56. Яку б пораду ти дала людям по інший бік екрану?

Слухати того, що ти хочеш. А не те, що тобі кажуть. Це основний посил моєї творчості. Не те, щоб я на цьому була дуже сфокусована, але це насправді дуже важливо. Буває коли ми дивимося та порівнюємо себе з кимось, то починаємо забивати на свої ідеї, мов хтось це вже зробив та дуже круто. А насправді треба не дивитись ні на кого, тому що завжди буде в людини якась ідея, яку він захоче транслювати, тому важливо саме це і робити.