1. Більша частина фільму знята одним кадром. Наскільки це було важко та скільки в середньому було дублів зазвичай?

"Фільм не був знятий за один кадр насправді. Це серія довгих знімків (деякі довжиною у 12 хвилин) зшиті разом для вигляду безперервного фільмування. Це звучить як виклик, в багатьох напрямках, але для актора це може бути ідеал. Багато хто з акторського складу прийшли з театрального середовища. Тому ми звикли працювати з великою кількістю репетицій, плануванням кожного моменту та необхідністю підтримувати чітке відчуття часу. В багатьох фільмах ритм створюється під час монтажу, але тут ми не мали змоги щось вирізати. Тому нам доводилося бути пильними, уважними до деталей та звісно бути на вірному місці у вірний час. Результатом є неймовірно захоплююче та енергійне середовище, що є незвичною розкішшю для актора.
Заради безперервності світлового дня ми мали приблизно тільки дві години або навіть менше, для кожної зйомки. Якщо сонце знаходиться посеред неба, в одній сцені та несподівано спускається в іншій, то ми втрачали ілюзію продовження. Тож ми репетирували по півдня, а іноді навіть цілий день для більш епічних сцен, а потім знімали десь 3-4 рази, в середньому, в цей короткий момент коли сонце знаходиться в ідеальній позиції. Ми мали чудову колаборацію в оточені, між акторським складом, знімальною групою та режисером, тому в більшості випадків нам не потрібні були додаткові дублі.".

2. Завдяки цій стрічці Ви ближче дізнались про своє коріння. Чи можете розказати про цей досвід?

"Моє коріння походить зі Східної Європи. Моя чудова бабуся жила на Західній Україні до поки не була депортована у 1944 до Освенцима. Я не знав її сильно, бо вона страждала на деменцію, жила у власному світі. Постійно переживаючи жахіття Шоа (Голокост), всі 17 її братів і сестер були вбиті. До "ШТТЛ", я ніяк не цікавився з приводу вивчення свого коріння, бо я хотів дивитися тільки вперед і ніяк не назад. Але одразу коли приїхав до України, я почував себе як вдома, особливо коли подорожував далі на захід. Все відчувалося звичним, до болі знайомим: люди, їжа, навіть фольклорні пісні.
За три тижні до зйомок я мав можливість подорожувати на самоті до багатьох місць між Києвом та Львовом. Був зацікавлений у візиті до міст, селищ, які є центрами юдейського життя. Також хотів поспілкуватися зі старими носіями мови ідишу, які вижили після Голокосту. Результат був неймовірно емоційний, надихаючий та трохи болючий досвід. Куди б я не йшов, бачив привидів моїх людей, моєї культури. Багато поховань. Покинуті будинки. Величні синагоги, гордість наших громад, перетворенні на попіл. Їдиш (єврейська мова) майже забута повністю.
Але я також розумію, що це були не лише нацисти. Навіть до прибуття сюди німців, російська радянська імперія вже почала роботу зі знищення єврейської культури та ідентичності, так само як це було і з українською. Дещо з цього вказано у нашому фільмі. Але навіть після війни, після того, як нацисти зазнали поразки. Сталін продовжував його антисемітську політику, навіть вбиваючи наших єврейських письменників та поетів, стираючи те, що залишилося від нас. Будь-яка синагога, що залишилась після нацистів, була перетворена на спортзали або складські приміщення. Зрештою, українські євреї були змушені забути про свою власну спадщину та історію.".

3. Чи дивилися Ваші батьки цей фільми і якщо так, то які були враження?

"Я не спілкувався зі своїм батьком з того моменту, як мені виповнилося шістнадцять років, але я впевнений, що він не бачив фільм. Він релігійний екстреміст та не дивиться фільми. Як батько Менделя у фільмі, так і мій живе в іншому світі й навіть не міг би змоги зрозуміти, що я зробив або важливість кінематографу.
Моя мати була на прем'єрі у Римі. Можете уявити, як це було емоційно, бо ця історія особиста для моєї сім'ї. Але вона дуже пишалася мною. Ми думали про це дуже багато і ми ніколи не уявляли, що в один день я буду йти по червоній доріжці у столиці Італії, вдягнений у вишиванку, святкуючи прем'єру юдейського фільму.".

4. Чи не була ця роль для Вас важкою чи надто особистою?

"Якщо б роль була важкою десь, то це була б погана гра. Тому я ніколи не скажу ,що було "дуже важко". Це вимагало багато самоаналізу і змусило мене рахуватися з нашою болючою історією, а також з драмою мого власного життя. Як Мендель, я покинув обмежувальну та ізольовану спільноту, щоб жити в особистій свободі та мистецьких мріях - хоча мій "штетл" це громада Сатмар у Брукліні, штат Нью-Йорк. У процесі роботи над фільмом, я мав можливість думати про мою громаду та людей, яких залишив за собою: що б трапилось, якщо вони змогли б підштовхнути мою матір до краю? Чи можливо примиритися з батьком, який ніколи не зрозуміє світ за межами його мислення? У випадку екзистенційної кризи для мого народу, чи повернувся б я назад, щоб приєднатися до нього, чи втік би?".

5. Чи користувались Ви Їдиш раніше, як це було знову говорити нею у фільмі? Та чи допомагали Ви решті акторів?

"Їдиш це моя перша мова до того моменту, як мені виповнилося 12, коли я перейшов на англійську. Багато років я уникав мови моєї матері. Я думав, що це проста мова, покликана захистити нас від інтелекту та секулярного світу. У дорослому вже віці відкрив для себе юдейський театр та зрозумів, що існує величезний скарб культури їдиш, який виходить за межі моєї релігійної громади. У Східній Європі, на їдиш розмовляли багато наших поетів, письменників, митців та інтелектуалів. Це неймовірно багата, глибока і різноманітна мова.
Коли я почав виступати у театрі на їдиш та відчував, що це пробудило частину мене, мою сутність, яка дрімала багато років. Їдиш це велика частина мене та я неймовірно щасливий мати це.".

6. Якою була реакція на прем'єри за межами України? Скільки людей були шоковані історичними подіями, зображеними у фільмі?

"Найбільший сюрприз був раніше, коли ми виграли Audience Award у Римі. Ми очікували схвалення від критиків, але не очікували такого сильного відгуку від аудиторії римо-католиків. Але я думаю, шо це щось універсальне за своєю специфікою та вони зрозуміли, як схожа ця історія з тим, що відбувається в Україні зараз, коли ти дивишся що приходить із нацистської сторони та (Радянської), російської.
Ми мали багато різних аудиторій із різним досвідом і на це цікаво дивитись, які люди різні та як вони відповідають за свої власні шляхи. Фільм не презентує лише одну думку, але показує надзвичайно важкий світ, який існував у той час. Іноді правда буває некомфортною, але я думаю люди сьогодення цінують фільми, які не романтизують, а радше намагаються розв'язувати моральні проблеми.".

7. Чи відчуваєте Ви силу подій фільму для українського глядача?

"Багато українців пов'язані з фільмом на вісцеральному рівні. Останні хвилини фільму дуже знайомі кожному, хто прокинувся зранку в Україні двадцять четвертого лютого. Але це працює і на інтелектуальному рівні, адже багато українців зараз замислюються над питаннями мови, культури та ідентичності. Я думаю, що це дуже важливо, бо юдеї та їдиш були важливою частиною української історії за часи УРСР (1917-1920 рр.),Їдиш був офіційною мовою, його навіть друкували на грошових знаках.
Я пам'ятаю перший український відгук. У ніч нашої світової прем'єри в Лондоні, одна жінка написала мені в Інстаграм. Вона приймала у себе 15-річного українського сироту, і вони прийшли подивитися фільм. Він відчув багато паралелей з нашою історією і розпитував її про долю Дем'яна та Юни в кінці фільму. Коли я прочитав це повідомлення, то одразу розплакалася. У мене не вистачило духу розповісти йому про жахливу реальність того часу: навіть якщо вони дивом вижили, втікши в пустелю...Світ тоді не був добрим до біженців. Сподіваюсь, сьогодні ми будемо робити краще.".

1. Скільки людей працювало над автентичністю кадрів? Скільки було залучено істориків та етнографів?

"Безпосередньо сценарист та режисер фільму є спеціалістом в цьому питанні, присвятив багато років дослідженню, консультаціям, зняв багато документальних фільмів ще до ШТТЛ, присвячених цій темі. Далі залучались фахівці, вивчались історичні матеріали та хроніка вже безпосередньо художниками при розробці декорацій та ескізів костюмів і гриму. В підготовчому періоді, а потім і на знімальному майданчику був залучений консультант з іудаіки (також працював у фільмі Unortodox).".

2. На вашу думку, наскільки Вам вдалося відтворити атмосферу тих часів?

"Моє особисте враження, що фільм дуже атмосферний. Талант художників, кропітка робота всієї групи зробила це можливим.".

3. Як проходив процес підготування акторів до розмов на Їдиш?

"Кастинг акторів був з акцентом на необхідність вивчення текстів на їдиш. Ми приготували тексти заздалегідь, декілька місяців до зйомок. Також був залучений тренер з їдиш для допомоги акторам.".

4. Розкажіть детальніше про зйомку "одним кадром"?

"Ми знімали стільки дублів, скільки вимагалося, щоб стик був «безшовним». Це хірургічно тонка робота, шалена праця. Проводили дуже багато репетицій до зйомок, репетиції були з всією технікою, масовкою і всім необхідним реквізитом в кадрі - все мало бути відшліфовано ідеально до того як камера увімкнеться.".

5. Головний герой розповідає про важливість кінематографу навіть у тих обставинах. Чи можете Ви пояснити, чому зйомки фільмів є актуальними та важливими саме у цей період?

Тому що кінематограф, як вид мистецтва має величезний вплив на людей. Як раніше, так і тепер це могутній інструмент впливу, просвітництва, пропаганди. Як зараз ми бачим, це сильна зброя.

6. Ми дійшли висновку, що події показані в фільмі, відображають поточну ситуацію. Чому саме зараз Ви б порадили українцям його подивитись?

Мій продюсерський меседж цим фільмом до українців: єднатися, поважаючи особистісну свободу одне одного, триматися купи. Тільки в єдності наша сила і шлях до перемоги.